Цугцванг у лабіринті

У цей час лицар, сховавшись за кущем, кинув з вершини гори камінь. Він трохи не долетів до корабля й пішов під воду. Відьми глузливо зареготали, за ними – матроси. Вони були набрані з піратів.
Тим часом камінь у воді розгорнувся (це був Синьочуб, який згорнувся клубочком, щоб здаватися каменем). Троль глибоко пірнув, випірнув під самим носом корабля. Його не помітили, а він тихцем, пірнаючи, доплив до корми, перерізав товстий корабельний канат, на другому кінці якого був зачеплений за ґрунт якір, й видерся по канатові на корму. Там була бочечка з дьогтем – ним змащували ті рухомі частини корабля та метавки, які терлися.
Матроси возилися біля катапульти, відьми дивилися на острів, то ж його ніхто не помітив. Вітер, який посилювався ще зранку, розігнав хмари й дьоготь нагрівся на сонці та став рідкуватим. Троль вихлюпнув його на палубу. Тоді вихопив з-під одежі кресало, загорнуте у водонепроникну тканину, й трьома ударами, навсібіч розсипаючи іскри, підпалив дьоготь.
Матроси обернулися на стук кресала й заклякли від подиву: троль на кораблі! Отямившись, кинулися на нього. Та почали ковзатися на розлитому по дошках палуби тліючому корабельному мастилу. Непроханий гість зі спритністю, яку йому надала чарівна грушка, проскочив повз них, показав відьмам язика й подерся на щоглу, обрізаючи ванти-драбини та ванти-канати своїм ножем.
Екіпаж покинув корабельну катапульту й гасив полум’я. Троль кривлявся зверху й глузував з відьом. Вони не витримали й кинулися заряджати зброю самі. У цей час зверху прилетів камінь й влучив у метавку.
Відьми роззявили рота. Судно, позбавлене якоря, який залишився дрімати на дні ріки, течія та вітер гнали вперед, до острівця. Тепер лицар, який одержав силу трьох чарівних грушок, міг докинути до судна досить великі камінці – біля фунта вагою.
– Якірний канат перерізано! – загукав один з матросів, – ми у дрейфі!
Корабель наближався до острівця, маючи оминути його на відстані приблизно у дев’яносто футів й попрямувати до страшного могутнього водоспаду. Мешканці Фарусової скелі-острова гасили кущики, які затлілися від запалювальних снарядів. Метавки вони не боялися: лицар зверху закидував її каменем. Матроси ( які вже загасили вогонь), металися по палубі й благали відьом:
– Ваші Чорномагічності, застосуйте магію, благаємо!
Іншого виходу не було. Тягти нового шестипудового якоря з трюму, накручувати на нього довгий важезний товстий канат (який перед цим потрібно було знайти серед купи речей ще й розмотати) просто не було часу. Та й спробуй це зробити, якщо зверху кидають важкенькі камінчики! Щоглу окупував троль, тому можливості відійти геть на вітрилах не було. Та й чи устояла би вона, прикрашена вітрилами, під сильним вітром без вант!
Відьми мовчали.
– Ей, ці жінки ніколи в житті не чаклували! – тролив зверху екіпаж Синьочуб. – Вам треба було до старостихи нашого села звернутися. Ото відьма так відьма!
Корабель наближався до острівця. Лицар щось собі змикитив й почав зблизька жбурляти у нього важкі брили – вони пробивали палубу й опинялися у трюмі. Корабель важчав й ставав водяним тараном. Матроси покидали зброю в річку й стрибнули у воду. Вони пливли здаватися у полон, бо не хотіли залишатися на приреченому на зустріч з могутнім спадом ріки кораблі. На березі їм мотузували руки за спиною.
– Ряту-у-у-уйте! – заголосила раптом Перелітна відьма, – я не вмію плавати!
Троль, який вже збирався й сам стрибнути з щогли вниз, спустився на палубу, ткнув їй у руки пусту бочечку з-під дьогтю й зіштовхнув у річку. Обома руками тримаючись за дерево, безладно луплячи ногами по воді, відьма потихеньку усе-таки наближалася до своїх ворогів. Інша відьма приперла дерев’яну лавку з каюти й стрибнула у воду з нею. Троль вже допливав до скелі.
Коли усі опинилися на березі, одна з відьом буркнула:
– І як ми звідси виберемося?
Дійсно, віз-човен був розбитий метавкою, а  відьмин корабель несло до водоспаду. Поставити вітрила на щоглу без вант не було змоги. Весел та шлюпки корабель не мав. Тому його й не намагалися врятувати. Іншого водного транспорту не було.
– Не ваше діло! – вперше нечемно відповів їй лицар, який спустився вниз.
– Що ж ми будемо їсти? – пустила сльозу друга відьма.
– У нас, тролів, у таких випадках діє суворий закон, – відповів їй троль. – Спочатку ми зжираємо поло…
Він не встиг закінчити, як його перебив принц:
– Шановний Синьочубе, досить тролити!
– Вибачте, Ваша Високосте. Звичка.