Цугцванг у лабіринті

У троля було кресало. Він розпалив вогонь у другому каміні. Туди полетіли речі, які могли горіти: якісь відьмині книги, маски, пакетики з травами, печатка, листи, одежа, двоє мітл та віник – усе, що непрохані гості витягали з шаф чи кутків.
Зменшений чарами велет все одно був найвищим, досягав головою стелі й був змушений нахилятися. Він дістав з верху найвищої шафи велику коробку, потяг її до каміну, але дівчинка попрохала її відкрити. У ній були шаховий годинник та шахова дошка. Коли її розкрили, з неї висипалися дерев’яні шахові фігури й одразу вишикувалися на підлозі – фігури кожного кольору окремо. Білий Ферзь, мати-королева, побачивши принца, аж руками сплеснула, бо тимчасово втратила дар мови від  здивування.
– Синку! – загукав білий король до Табіяра, – тікай синку! Відьма тебе шукає! Вона давно би спалила нас, але боїться твоєї майбутньої помсти!
– У мене велике та мужнє військо, тату, – відмахнувся принц. – не знаєш, де відьма?
– Вона відправила за тобою свого слугу, але він кудись пропав. Тоді вона вирішила сама вирушити по сусідніх владиках, повідомляючи їх, що вони повинні тебе видати. Інакше погрожувала нападом. Щоб погроза була страшніша, відправила своїх солдатів поближче до кордонів.
– Тату, як вас розчаклувати?
– Для цього треба повернути нас до наших земель. Там ми знову станемо людьми.
– Бажано це зробити швидше! – забурмотів товстопузий чорний король, – бо у мене бізнес! Я напишу скаргу, що був королем більше обумовленого у контракті часу.
– Розглядати її буду я, – нагадав йому білий король. – Є такий юридичний термін: непереборні непередбачувані обставини. Форс мажор.
Що відповів йому бізнесмен, який забажав відчути себе королем, а став полоняником, ніхто не почув. Бо якраз у кабінет зайшов Пацюк.  І ошелешено завмер на вході.
– В-В-В-великі коти! – простогнав він,  дивлячись на Тигра й Тигрицю. – Не їжте мене, будь ласка!
Від переляку йому відібрало лапи. Троль притягнув рештки ланцюга й одягнув його на Пацюка. Ланець був важкий і тепер бранець не міг швидко бігти.
– Як ти вибрався з Лабіринту? – поцікавився принц.
– Проклятий Лабіринт!  Куди би я не йшов, не знаходив виходу! Тоді я робив лапами у стінах власні ходи й ними мандрував від Стража до Стража.  Намучився – страшне! Проклятий останній Страж відкрив мені усі двері разом. Та у які би я не йшов, знову опинявся перед ним. Тоді я вирішив прорити хід назовні, бо у Лабіринті чарівний порошок переміщення не діяв. Та отой Страж хап мене за карк: „Ага, шахруєш?“ Змусив засипати усі прориті мною ходи й лишень тоді випустив назад, у королівський палац. Я скористався чарами переміщення й опинився тут.
Доки він розповідав, лицар та велет потрощили усі меблі, а троль та діти покидали дерево у вогонь. Камін ревів, гудів, спалюючи рештки чорної магії. У кабінеті залишилися лишень непрохані гості, Пацюк, шахові Фігури разом з шаховим годинником та магічною дошкою і деякі металеві речі, які велетень одразу ж погнув та поламав.
– Усе! – сказав він.
– Хто ви такі? Як смієте? Та я вас зачарую на мишей! Чи тарганів!!
До кабінету увійшла відьма у дорожньому одязі.