Цугцванг у лабіринті

– Мир! – криво посміхнулася відьма, і собі поклавши руку на чорну чарівну паличку. – Я хочу поговорити з тобою (вона кивнула на Даринку) віч-на –віч, без свідків. Тоді я поверну вам цю трикляту дошку.
Усі висловили рішучий протест, але Даринка погодилася. Стурбований лицар відібрав у чаклунки складну клятву ( вона поклялася тьмою чорної магії, що буде говорити з дівчинкою не більше чверті години, не буде її труїти, гіпнотизувати, залякувати, зачаровувати, не порушить перемир’я, доки не повернеться з живою та неушкодженою дівчинкою до кабінету). Щур залишився з товариством, а зла чаклунка й Даринка вийшли до коридору.
– Я помилилася у тобі, малявко, – підлестила дівчинці й водночас принизила співбесідницю відьма, – ти гарно граєш у шахи.
– Тато навчив.
– Він з благородного роду?
– Так, бо вирощує святий хліб. Він плугатар (Даринка знала, що чаклунка не зрозуміє слова «тракторист»).
– Як низько впав її світ,  якщо у ньому простолюд грає в благородну гру й кермує королями! – буркнула про себе лиходійка.  – Слухай мене уважно, дитинко. Мої груди переповнює почуття помсти. Тому я зайду з тобою назад, швидко оголошу про припинення перемир’я, вб’ю принца закляттям й сховаюся у магічному тумані.
– А якщо не встигнете? І вас розірве Тигр або прикінчить лицар чи троль?
– Могутньою злою чаклункою, яка досягла вершин чорної магії, може бути лише та, яка нікого не шкодує й готова знищити будь-кого. Навіть своїх батьків, навіть себе. Я готова до бою. А ти готова втратити товариша?
– Чого ви хочете?
– Я викуплю в тебе виграну дошку. Багато заплачу. Пообіцяю не знищувати ні магічної шахової дошки, ні Фігур. Просто вони залишаться в мене. Скільки грошей ти хочеш?
Даринка зрозуміла, що відьма не жартує. Вона буде воювати. Принц загине. Що ж робити? Як подолати могутню відьмачку?
– Я змушу її саму знищити її силу! – зраділа вона й посміхнулася. –  Вона гадає, що у цьому й моєму світі усі жадібні, усі прагнуть грошей. Я цим скористаюся.
Співбесідниця помітила її посмішку й вирішила, що дівчатко забажало грошей. Воно її не розчарувало:
– Тоді так. За кожну Фігуру по золотій монеті – динарію. За королів – сім за кожного.
– Сорок чотири монети, – за хвилину, згинаючи пальці, порахувала відьма.
– Тепер викуп за магічну шахову дошку. За першу клітинку я вимагаю чверть грошика.
(Відьма презирливо скривилася. Чверть грошика – це найменша по вартості мідна монета тих країв, яка вже починала виходити з ужитку. )
– За другу клітинку вдвічі більше – пів грошика. За третю знову вдвічі більше – грошик. За четверту теж удвічі більше – два мідних грошика. За п’яту – чотири мідних грошика. За кожну наступну клітинку вдвічі більше, ніж за попередню. І так за усі шістдесят чотири клітинки.
Відьма ще раз презирливо зморщилася. „Ця селючка тільки дрібні монети й бачила!“ – подумала вона.
– Добре. Я вирахую суму до сплати й прикочу тобі три чи чотири вози твоїх грошиків разом з кіньми. Їх та вози одержиш у подарунок. Через годину чекай мене з оплатою.