Казка про цифри

Хочеш, я познайомлю тебе з одним хлопчиком? Його звуть Василько. Він ніяк не міг вивчити цифри, хоча й дуже намагався. 

Одного разу, коли він знову старанно вчився рахувати, хлопчика обійняв сон. Василько побачив себе на каштановій алеї парку. Він озирнувся навкруги: поруч нікого не було. Тільки за деревом майоріла якась чудернацька фігура. Хлопчик полюбляв збирати каштани й невдовзі знайшов один. В ту ж мить фігура вийшла з-за дерева і Василько побачив витончений стовпчик з носиком. «Я — цифра 1», — мовив стовпчик. «Ти гуляєш на самоті й знайшов один каштан. Кожного разу, коли хтось або щось перебуває на одинці, люди згадують мене», — сказав стовпчик. Василько зрадів, що буде гуляти не сам, але тут стовпчик затремтів і розтанув у повітрі. 

Хлопчик зітхнув і пішов вздовж алеї. Він побачив ще каштан, а потім свого друга Вову, який теж відчував труднощі з цифрами. Тієї ж миті з-за спини Вовчика не поспішаючи виплило ще одне дивовижне видіння. В нього була шия як у справжнього лебедя, а на місці лебединого тулуба хвиляста лінія. «Я — цифра 2. Ти знайшов ще один каштан і зустрів товариша. Вас і каштанів тепер по 2. Коли до одного додається ще один, згадують мене», — сказало створіння  і також зникло. 

Друзі пішли далі, збираючи каштани (Василько знайшов один, а Вовчик одразу декілька). Назустріч їм йшла однокласниця Оля і теж збирала каштани. Поруч із нею друзі побачили фігуру з двох половинок кільця, які стояли ода на одній так, що їх опуклості дивились в один бік. «Мене звати цифра 3. Якщо до двох додати ще один, то одразу ж виникаю я. Вас тепер троє друзів і кожен з вас знайшов по 3 каштани». 

Дітлахи пішли разом, збираючи каштани (Василько підібрав ще один) й до них приєдналась подруга Олі — Лара. Лара теж із задоволенням збирала каштани. Як ти здогадався, перед друзями з’явилося ще одне створіння. Це був стовпчик, схожий на перший, але його носик мав інший вигляд ніж у цифри 1. «Я — цифра 4. Якщо до 3 додається 1, предметів стає 4»,— мовила 4-ка і зникла. 

Василько нахилився, за наступним каштаном і уся кампанія побачила ще одного хлопчика і цифру 5, що з’явилася в ту ж мить. У новоприбулої, над півколом, яке вона гордо випнула вперед, підносився симпатичний козирок. 

До п’ятірки дітлахів підійшов незнайомий хлопчисько. В цю мить їхнім поглядам постало колечко, над яким височіла чимось схожа на ліхтар дуга. Виявилось, що прибулу звуть «цифра 6». Як усі здогадались, вона з’являється, коли до 5 додається 1. 

З долученням до компанії з 6 дітей і 6 каштанів в кожного ще по одному з’явився похилий стовпчик з поперечиною та козирком (цифра 7). 

З долученням ще хлопчика і ще каштана з’явилися два кілечка, поставлені одне на інше. Це була цифра 8. 

У кінці алеї останньою (як ви здогадалися, з долученням ще одного учня і знаходженням ними по одному каштану) з’явилася точнісінька копія цифри 6, перевернута догори дриґом. Вона назвалася цифрою 9. 

Коли алея закінчилась, діти побачили спортивний майданчик з баскетбольним кільцем і їм одразу захотілося покидати у нього м’яча.  Як тільки вони подумали про це, м’яч одразу ж опинився поруч. Щоб грати разом, їм треба було познайомитися і потоваришувати (адже не всі з них знали одне одного). Дітлахи швидко розговорилися. З’ясувалось, що хоча навчались вони в різних школах, гімназіях, старших групах дитячих садків і навіть в різних містах, в них було дещо спільне — всі мали труднощі з запам’ятовуванням цифр і рахуванням. Як ти, любий читачу, вірно здогадався, тому вони й зібрались разом  в цьому чарівному сні. 

Учні почали кидати м’яч по черзі. Першим у кошик закинув м’яча Вова і на майданчик зараз же звідкись вийшов стовпчик з носиком. Василь згадав, що це цифра 1. Потім влучив у кільце новий знайомий Юрко і на майданчик лебедем випливла двійка. Серед дівчат першою відзначилась Лара і закинула третій м’яч. На майданчику з’явились знайомі вже два півкільця. Діти один за одним повторювали: «Три, трійка!». Ще одне влучання і під радісні вигуки «Четвірка!» з’явився інший стовпчик. Наступний вдалий кидок і півкільце п’ятірки вклонилося гравцям своїм козирком. Осінній день був сухим і теплим, тому гра тривала довго. Після наступного вдалого кидка з’явились кілечко і «ліхтар» цифри 6. Після наступного 7. Потім 8. І на завершення — перевернута шістка 9-ки. Діти щоразу наввипередки вигукували ім’я чергової цифри. Тепер усі, хто брав участь у грі, легко впізнавали цифри й забули усі труднощі з рахуванням.           

Після появи дев’ятки як раз була черга Василька кинути м’яча. Він взяв його до рук і… прокинувся. Перед ним на килимі його кімнати лежали кубики, які він тепер міг легко порахувати. Дивним було те, що проспав він зовсім небагато, а уві сні минув цілий день. Але, по-справжньому Василько здивувався, коли з’ясував, що його кишені набиті каштанами. Він одразу згадав про цифри, які встигли за час його чарівного сну стати його новими друзями: 1,2,3,4, 5, 6, 7, 8, 9.

     А ти, любий читачу, добре потоваришував із цифрами?