Страх сови

Жила-була в лісі сова. У неї була одна проблема: вона дуже боялась ночі. Вночі навколо нишпорили вовки, ведмеді та ще бог знає хто (сові навіть лячно було уявити, хто це відкидає ночами такі величезні тіні). Їй було так боязко, що вона навіть не могла заснути, ховаючись у гілках. Бідній пташці весь час здавалося, що її ось-ось знайдуть та… Вона заплющувала очі і трусилась від жаху до самісінького ранку. Вдень ліс не здавався їй таким небезпечним і сон здолав її до вечора.

Тієї ночі сова перелякалась особливо сильно, тому що просто на гілку дерева, де вона ховалась, стрибнула куниця. Куниця була хижачкою і запросто могла загризти сову, але сові не було куди відступати, і вона пішла в атаку на куницю, витріщивши від переляку очі, і голосно крикнула. Вийшов страшний вукаючий звук. Пухнаста розбійниця злякалась й миттєво зникла. А сова з того часу зовсім змінила свою поведінку: вона більш не ховалась, а навпаки, сиділа на гілці з широко відкритими очима і вукала на весь нічний ліс, щоб її всі чули. Тепер хижаки почали ставитись до неї з повагою. Дехто навіть став побоюватися сову. А ще в лісі її несподівано почали вважати мудрою. А хіба ж вона не мудра?