Цугцванг у лабіринті

За ними біг велетень із дубцем на плечі й так голосно горлав, що не було зрозуміло, що страшніше: його лемент чи його зброя. Не добігши зо десять своїх кроків, він спинився і присів навпочіпки:
– Я не ворог. Дякую вам! Дуже дякую! – сказав він вже тихішим голосом.
– За що подяка? – здивувався Синьочуб. Він вирішив, що гігант їх тролить.
– Скільки я себе пам’ятаю, завжди служив Перелітній відьмі. Думаю, вона викрала мене маленьким. Щоб я просто не пішов від неї геть, вона мене дурила. Говорила: „Твої батьки образили Покровителя Вод й він наклав на тебе закляття. Як тільки ти нахилишся до річки чи ставка напитися води, як здійметься страшна хвиля й тебе утопить. Твої батьки віддали тебе мені, щоб я постачала тебе водою в бочках. А ти мусиш за цю воду мені служити“. То ж я пив лише воду з діжок, а до іншої води й не підходив. Коли бухнувся у річку й не втопився, зрозумів: мене обдурено! А лежати у воді насправді приємно. Я навіть одежу виправ! Не підкажете, до кого можна найнятися? Тільки не на війну, бо я насправді добрий та трохи боязкий. Того й лякав вас, щоб ви одразу пішли геть, без бійки.
– Ми йдемо на війну з Перелітною відьмою, – пояснив принц. – Як переможемо, можу найняти.
– Тоді я з вами! Я їй відплачу за брехню! Мені можна буде врізати її по заду оцим дубцем?
– М-м-м… Якщо не обійдеться без бою, то можна! Як тебе звати?
– Я хочу нове ім’я! Бо відьма звала мене Кровожером!
– Тихолюб! – не втримався троль. Принц тайкома показав йому кулака. Але прямодушний гігант прийняв пропозицію:
– Буду Тихолюбом!
– Тільки тоді, будь ласка, при мені не кричи дуже голосно, – попрохала дівчинка. У неї досі вуха трохи гули від його розпачливого крику.
– Добре. Не  буду, – відповів напівшепотом Тихолюб. Принц дав йому золоту монету – завдаток. Але гігант повернув її, бо не мав кишень. Наймач узяв завдаток на зберігання.

Тепер усі зручно прилаштувалися на плечах у велетня. Бо він йшов так швидко, що не кожен кінь його би обійшов. Особливо на довгій дистанції.
Вони оминули четверо спустілих сіл, звідки нова володарка замку виселила жителів, й побачили замок. Він стояв на кам’яній скелі, оточений ровом. Річки поруч не було, але з свинцевої труби, яка виходила з-за стіни, у рів текла тоненька цівка води – вочевидь, її викачували з колодязя. Замок оточували зорані поля й якийсь недоглянутий, пошарпаний сад.
Товариство підійшло ближче, велетень опустив пасажирів на землю. Вони пішли у сад – і знайшли там декілька гральних карт у зріст людини – як у мультфільмі про Алісу у Країні Чудес. Карти рубали та пиляли садові дерева. На гіганта не звернули уваги, бо вважали його слугою відьми.