Цугцванг у лабіринті

Усі, навіть бранці, дивилися у сторону корабля, який віддалявся. Його гнали течія та вітер, то ж він рухався з чималенькою швидкістю.
Хвилин через сім чи дев’ять він ударив обважнілим, глибоко зануреним й воду корпусом у греблю. Пробив великий пролом й полетів униз, назавжди сховавшись від очей.
Верхня частина греблі осипалася, як стрій з кісточок доміно після поштовху. Річкова вода ринула у створені ударом судна проломи, розмиваючи та виштовхуючи каміння.
Хвилин через десять острів’яни помітили, що течія ріки посилюється. Ще хвилин через десять побачили, що у воду заходити небезпечно: вона мчала з такою швидкістю, що могла збити з ніг. Лицар, який бував у бувальцях, знайшов у своїх речах сіточку, зробив з підручних матеріалів сачок, опускав його у воду й ловив спантеличену рибу, яку вода тягла за собою. Швидко наловив її цілу купу. Але потім рибальське щастя зрадило його, бо риба почала притискатись до берегів або пірнати на дно.
Король наказав розтягти улов на два дні. Кожному дісталося по три рибки, дітям дали по чотири. Купчик знову спробував сваволити, але король та королева мовчки показали йому, що їм залишилося лише по дві рибини на день. Вони підійшли за нею останніми.
Вода спадала, береги острівця оголювалися, він більшав на очах. Іноді у заплавах виявляли рибу, яку одразу ж збирали й призначали собі на третій день. Лицар помітив у воді сома й примудрився його загарпунити списом.
Під кінець другого дня троль загукав з вершини скелі:
– Вода відступила! Я бачу той берег!
– Треба продержатися ще тиждень, – сказав король, – щоб колишнє річкове дно підсохло. Тоді я спробую доплисти до берега й буду шукати підмогу. Якщо зробити це зараз, можна втопитися у багнюці.

Пройшло ще два дні. Річка перестала спадати. Але на жаданий берег годі було ступити: чаплі, які сідали на нього, провалювалися у болото аж до колін. Треба було чекати. А харчі закінчувалися. Добре, хоч води було вдосталь!
Уночі голодних острів’ян розбудили вартові:
– Вогонь! Он там – вогонь!
Дійсно, у напрямку до протилежного берега було видно вогонь, який помалу рухався. Троль миттю видерся на вершину скелі й розпалив там багаття. Вогонь у темряві почав рухатися швидше. Потім почувся гучний плюскіт, на острів-скелю набігли хвилі.
– Даринко! Табіяре! Синьочубе! Людвігу! Це ви?? Хто при вогнищі, озовіться!!
Ох же й голос у Тихолюба! Як сирена!