Цугцванг у лабіринті

По стежці почулися кроки. Прибулець явно почув схлипування принца, звернув зі стежки й рушив до дітей.
Це був Пацюк, але який! Нижчий від принца лише на голову. Він тюпав на задніх лапах, мав при боці шпагу, на голові – капелюха. Він зі здивуванням подивився на дівчинку й гмикнув, наче щось вирішуючи. Тоді звернувся до принца:
– Ваша Високосте, ваша тітка королева Доміно запрошує вас до себе. Вона знає про нещастя, яке трапилося тут, й бажає допомогти.
По обличчю Табіяра розпливлася посмішка. Даринка нахилилася до вуха й шепнула йому:
– Як далеко живе ваша тітка?
– За двісті верст, – прошепотів він у відповідь. Посмішка зникла з його обличчя. Він почав здогадуватися…
– Ось скуштуйте це яблучко! – зірвала Даринка яблуко Правди й простягла Щурові, – воно так утишає спрагу! А яке смачне! Ніколи такого не їла!
Дія яблука Правди на неї ще не минула. Але дівчинка не брехала! Воно дійсно прекрасно вгамовувало спрагу й було просто незвичайне на смак. Пацюк захрумтів яблуком.
– Хто послав вас за принцом? – раптом спитала Даринка.
– Перелітна відьма! – відповів той. – Вона помітила, що серед викрадених шахових фігур немає принца-спадкоємця. І послала мене за ним, бо він її вже знає, а мене – ні.
Бідаха принц зіщулився у клубок. Він розумів, що від Щура не втекти.
– Де живе ця відьма? Що хоче зробити з полоняниками?
– Вона вигнала герцога Пишноборода з його володінь й оселилась у його палаці. Що хоче зробити з фігурами, не знаю, але вона ненавидить зачарованого короля. Колись вона була дрібною злодюжкою. Її хотіли посадити до темниці на дванадцять років, але вона випросилася у нього й її лишень покарали різками й вигнали з його володінь. Невідомо де покарана вивчилася на першокласну відьму й вирішила відомстити. Тому й викрала магічну шахову дошку разом з королем, королевою та їхнім двором.
– Чого ти боїшся більше від усього?
– Котячого нявкання. Коли я був звичайним щуриком, ледве утік від кота. Хоча відьма й зробила мене таким великим, я досі їх боюся. Як тільки чую нявкання, уявляю, що за кущами чи за рогом сховався велетенський кіт й хоче мене вхопити. Адже, коли є великий Щур, то має бути  й великий Кіт!
Даринка кинулася навтікача. Звір за нею не погнався – йому потрібен був принц. Він ухопив його за руку й потягнув до стежки:
– Йди, бо вкушу!
– Няв! Няв! Няв!
Служка Перелітної відьми затремтів й випустив руку полоняника. Нявкіт посилювався й змінював напрямок:
– Мняу! Мняу! Мняу! Мурняу!
– Рятуйте! – загорлав лиходій, дременув навтікача, задерши тремтячого хвоста. Він біг у напрямку до поля, з якого було викрадено магічну шахову дошку з живими Фігурами.