Без вірного друга велика туга

Катруся була не дуже чемною дівчинкою. Часто вередувала і не слухалась батьків. А ще не хотіла товаришувати зі своїми однокласниками. Мама жартома називала доньку “малою егоїсткою”.

Хто такі егоїсти, Катя й гадки не мала. Але дуже пишалася, що належить до їхніх лав. Уявляла, що це великі герої, самостійні та відомі.

На жаль, батьки не зважали на таку поведінку доньки. Казали, що Катруся ще маленька – тільки перший клас закінчує. А от бабуся картала внучку:

– Катрусю, чому ти не хочеш товаришувати зі сусідськими Галинкою і Дмитриком? Не можна проганяти їх з нашого подвір’я! Вони ж добрі та чемні дітки!

– Можна, – Катруся надувала щічки. – Не треба, щоб вони до мене приходили. Й іграшок своїх їм не дам. Сама бавитимусь.

Бабуся сумно зітхала:

– Ох, і вередлива ти, Катрю! Хіба ж можна прожити у світі без друзів?..

Але Катруся не зважала на зауваження бабусі. Бавилася сама, нікому не давала своїх іграшок, а Галинку і Дмитрика, які приходили до неї, проганяла.

– Геть звідси! – сердито наказувала.

– Катрусю, ходімо з нами бавитись, або ж запрошуй нас до себе, – просили Галинка і Дмитрик. – Дивись, як багато снігу на твоєму подвір’ї. Разом зліпимо великого сніговика.

– Я й без вас зліплю, – Катря знову надула щічки і навіть не дивилася у бік дітлахів-сусідів.

Наступного ранку дівчинка вирішила самотужки зліпити сніговика. Навіть татові заборонила допомагати їй. Довго вовтузилася, але до обіду впоралась. Сніговик вийшов невеличкий, але дуже симпатичний.

Галинка і Дмитрик зачудовано спостерігали з-за хвірточки за Катрусею, але зайти на подвір’я не наважились.

А вже надвечір у дівчинки піднялася температура. Катруся дуже змерзла, коли ліпила сніговика, і застудилася. Наступного дня мала прокинулася із болем у горлі.

Батьки і бабуся не відходили від дівчинки, поїли її гарячим молоком з медом, давали всілякі таблетки та мікстури. Проте Катрусі не кращало. Минуло декілька днів – і вона почала дуже сумувати. Підходила до вікна і все дивилася на свого сніговика.

Сніговик також сумував, стояв похмурий, похнюпивши свого носа-морквину.

– Бачиш, Катрусю, яка ти самотня! Ніхто не приходить тебе провідувати, – сказала бабуся, що спостерігала за онукою.

– Байдуже, не треба мене провідувати, – відповіла Катруся. А за хвильку сіла на краєчок м’якого крісла й гірко заплакала: – А й справді! Я дуже самотня. Самотня, як сніговик посеред подвір’я… І моє серце таке холодне, як у Снігової Королеви! – потім поглянула на бабусю і запитала: – Тепер так завжди буде, бабцю? Ніхто не захоче товаришувати зі мною?

– Чому ж, Катрусю?! Якщо ти зрозуміла, що поводилася негарно, якщо щиро хочеш змінитися, тоді все буде гаразд.

Старенька заспокоїла онуку і вклала спати. А потім покликала на гостину Галинку і Дмитрика, почастувала їх гарячим чаєм з пиріжками і про щось довго гомоніла з ними у кухні. Проте Катруся міцно спала і навіть не здогадувалася про візит гостей.

Наступного ранку дівчинка підійшла до вікна і побачила, що на подвір’ї бавляться Галинка і Дмитрик, а поряд із її сніговичком з’явилося ще двоє сніговиків.

Дівчинка зраділа, закружляла кімнатою, загукала:

– Бабусю, я вже одужала. І змінилась! Не хочу бути егоїсткою. Хочу мати багато друзів! Запросімо Галинку і Дмитрика до нас.

– Молодець, – похвалила старенька онуку. – Бо друзі – то скарб. Без вірного друга велика туга… Навіть твоєму сніговикові потрібні друзі. Бачиш, як звеселів, коли Галинка з Дмитриком виліпили ще двох…

Катруся дуже змінилася, прислухалась до бабусиних слів і заприятелювала з Галинкою та Дмитриком. Разом вони ходять до школи, разом бавляться після уроків. У їхньому житті стільки цікавого… І як Катруся раніше жила без друзів?

Голочка та Подушечка

Голочка та Подушечка

Без вірного друга велика туга

Мамине серденько

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->