Друзі-мурахи, або Як Поліна заприятелювала з Веронікою

– Вероніко, чи дозволиш покататись на твоєму велосипеді? – попросила Поліна свою сусідку-однолітку.

– Ні, – Вероніка задерла голову і відвернулась.

– А ролики винесеш? Хоча б на декілька хвилин. У мене таких нема і, мабуть, ніколи не буде…

– І роликів не винесу.

– Тоді, може, самокат? – не вгавала Поліна, сподіваючись, що Вероніка таки поступиться. – Чи дозволиш побавитися твоїми ляльками, конструктором?

– Нічого тобі не дам. Дозволю лише спостерігати, як я катаюсь чи бавлюся своїми іграшками.

– Ти жадібна, Веронічко, – сумно зітхнула Поліна. – Не зможу з тобою бавитись, бо не маю своїх іграшок.

Дівчина повернулась і попрямувала вулицею подалі від воріт розкішного будинку, у якому мешкала Вероніка разом із батьками.

Полінині батьки, хоч і були людьми добрими та щедрими, не мали змоги купувати своїй доні багато іграшок. Тому дівчинка щоразу із таким захопленням спостерігала за Веронікою. Дуже кортіло хоч трішечки побавитись її іграшками чи покататись на сусідчиних роликах. Проте Вероніка не дозволяла Поліні навіть заходити на своє подвір’я, а тим паче ніколи нічим не ділилась. Але й не проганяла. Дуже тішилась, коли дівчинка спостерігала за її розвагами. Хизувалася своїми розкошами і багатством, новими сукенками і черевичками, ляльками і книгами-розмальовками.

***

Поліна заховалася за високим парканом у садку. Присіла біля куща смородини і гірко заплакала. Чому ж Вероніка така жадібна? Чому не хоче товаришувати з нею? Чому ж мама і тато не купують їй, Поліні, таких гарних речей?

Навіть не відразу розчула тихеньке пискляве:

– Не плач. Ми зарадимо твоїй біді. Будуть у тебе іграшки і розваги. Нумо товаришувати!

Навпроти Поліни на маленькому пеньку сиділо декілька мурашок. Вони співчутливо дивились на дівчинку.

– Залюбки. Я так мрію про друзів! – Полінка витерла сльози. – Мене звуть Поліна. Але де ж ми візьмемо іграшки і в які ігри зможемо бавитись?

– За це не хвилюйся! – впевнено відповіла одна з мурах. – У нас дуже багато друзів. Якщо допоможеш нам, то разом змайструємо чимало цікавих іграшок.

***

Уже за тиждень у Поліни було багато нових іграшок. Дівчинка приносила мурахам дерев’яні дощечки, ґудзики, старий дитячий одяг, нитки та всілякі інші, уже непотрібні в господарстві речі. В саду кипіла робота. Мурахи славляться своєю працьовитістю. Серед них були і кравчині, і різьбярі… Працювали удень і вночі. З непотрібних речей створювали оригінальні іграшки. Таких більше ні в кого не було. Так за тиждень у Поліни з’явилося три ляльки-мотанки, дві дерев’яні шкатулки на прикраси, хатинка для іграшкових тваринок із фетру і навіть чудовий різьблений стілець із підставкою для ніжок, чудові браслети й намисто із барвистих камінців, дві сукні з блискітками, як у справжніх принцес із казок.

Увесь цей час Поліна не приходила до воріт Веронічиного будинку. Не сумувала, що не має гарних іграшок, роликів, велосипеда. Допомагала своїм новим друзям-мурахам. Не плакала і вже й забула про жадібну сусідку.

А Вероніка нудьгувала. Все вибігала на вулицю поглянути, чи не йде, бува, до неї Поліна. Не тішили ані ролики, ані велосипед, ані дорогі іграшки. Тому одного дня сама розшукала сусідку. Довго спостерігала з-за дерева за нею та її друзями-мурахами. А тоді вийшла зі сховку й запитала:

– Чи можна до вас?

Дівчинці було дуже цікаво, що ж то за іграшки в Поліни. Не бачила таких ані в крамниці, ані на ринку.

– Звісно, ходи, Веронічко, до нас! – зраділа Поліна.

Дівчинка була дуже доброю і швидко забувала образи. А ще була щедрою – зовсім не шкодувала своїх іграшок. До речі, саме за добре серце та приязність мурахи полюбили її.

Поліна подарувала Вероніці ляльку-мотанку, а ще запропонувала разом приходити до саду й виготовляти із працьовитими мурахами нові забавки. Відтоді дівчатка стали найкращими подругами, ділились одна з одною усім, що мали. Вероніка зрозуміла, що була зазнайкуватою та гордою, і попросила пробачення.

Не в грошах, не в іграшках чи інших речах щастя, кажуть дорослі. Знають про це й дітки. Найцінніше – спілкування. Справжнє щастя – якщо є вірні друзі, готові прийти на допомогу та підтримати у будь-якій ситуації. Такі друзі бувають тільки у чемних і добрих дітей! Таких друзів одного дня зустріла у саду Поліна, а згодом і Вероніка.