Найкращий автомобільчик

Червоний спортивний автомобільчик думав, що він найкращий у світі. Ще б пак!

–         Фарба в мене блискуча, колеса новісінькі, двигун найпотужніший поміж усіх!

Їздив автомобільчик вулицями маленького міста, хизувався. Всім заважав, правила порушував.

–         Куди на повороті обганяєш? – сердився роботящий пікап.

–         Чого перед носом шмигаєш? – гуділи клаксонами поважні автобуси з пасажирами.

–         Хіба на переході дозволено зупинятися? – обурювалися модні кабріолети.

–         Хто це на заправці вередує, черги не дотримується? – бідкалися звичайні автівки.

Навіть «Швидкій допомозі» спортивний автомобільчик не поступався – тиснув на газ і мчав щодуху. Ніхто його вловити не міг. Та якось у містечку оголосили автомобільні змагання. Яскраві афіші про авторалі замайоріли по всіх вулицях.

–         Чудово! Найперший приз буде мій! Хіба тут є з ким змагатися? – задирав він носа.

Почали учасників змагань реєструвати. Ніхто з червоним автомобілем у пару ставати не хоче.

–         Я сам не обганяю на поворотах і з порушниками не хочу знатися, – каже пікап.

–         Хто перед носом шмигає, водіям заважає – той нам не товариш! – кажуть автобуси.

–         Заважати пішоходам ганебно і небезпечно! Хіба так увагу привертають? – нагадав кабріолет.

Навіть старенькі легковушки через образи та нечемність теж відмовили автомобільчику. Залишився спритний найспортивніший автомобіль зі своєю червоною блискучою пихою сам-на-сам. Зажурився. Мотор розревівся. Щітки по склу сльози-бризки розгрібають. Колеса здулися, шини стерлися.

Якось проїздила повз бідолаху давня непоказна автівка, що ледь не сто років возила сивого дідуся з яблуками на базар. Зупинився дідусь. Послухав як спортивний мотор кашляє-пчихає. Хмикнув собі у вуса. Зазирнув під капот. Щось покрутив, десь прочистив. Лагідно протер фари. Змив бруд із червоної фарби. Вперше заблищав автомобільчик не від зухвальства, а від турботи. Засоромився, що сам лише всіх ображав, та почервонів ще більше. Потім глянув у дзеркальце, посміхнувся на весь радіатор і підморгнув сам собі. Завуркотів циліндрами, перевірив гальма. Включив гарну музику. Широко прочинив дідусю свої дверцята.

–         Можна я вас, дідусю, на ринок відвезу? – питає старенького чемно.

В місті автомобільчика спочатку не впізнавали. Лише згодом, як їздити всюди стало легше, згадали колишнього задаваку. Втім, такого вже давно ніде не було. Доброта та дідусева мудрість врегулювали всі хиби механічних систем та налаштувань. Та й автомобільчику більше сподобалося допомагати людям, аніж задиратися від зайвої неспортивної злості.

–          Незабаром нові змагання! Я серед учасників! Гайда з нами! – запрошує тепер друзів чемний червоний автомобільчик із справжнім спортивним характером.

Павук та два господарі

Павук та два господарі

Надіслати коментар

<-- -->