Про велике добро
Один проворний щурик полюбляв стягувати в свою нірку різні речі. І то не так, щоб десь попросив, купив чи виміняв. Здобував щурик свій скарб злодійкувато. То там щось тишком-нишком поцупить, то звідтіля притягне. Мама щурикові сто разів казала:
– Не роби так! Не можна! Схаменися!
Сусіди теж йому говорили:
– Не слід такому гарному щурику бути злодієм! Ти псуєш звання щурячого роду!
Слухав їх щурик в одне вухо, а другим дослухався, що де без догляду залишилося і радів:
– Я вже велику купу добра маю – геть до самісінької стелі наскидав! І суху грушку, і житній окраєць, стару газету, уламок від ключика, і навіть пошарпаний гаманець господаря з дрібними!
Однак друзів у щурика ставало все менше. Згодом він і зовсім сам залишився. Найбільшу свою втіху – пів головки сиру! – не мав з ким розділити, за півроку вона так і всохла.
Якось самотній щурик гуляв на узліссі. Аж саме лисиця на полювання вийшла і ну за ним. Щурик шусть до нірки – а там всі кутки зайняті. Туди, сюди – нема де сховатися. Згадав, що в закомірку має чималу торбу пшениці, що днями зі стодоли поцупив. Ледь спину за мішком приховав, хвоста підібгав. Трясеться від страху.
А лисиця зуби гострі має – ухватила мішка й тягне. Ряднина розірвалася і зерно зливою посипалося на щурика.
– Ой, рятуйте від того добра! Вже дихати нема як! Сипле й сипле, по саму голову закидає!
Пищить щурик, пручається. А хто його окрім лисиці чує?
Аж десь збоку в землі хтось ніби вовтузиться. За мить кротовий ніс показався та й вся кротова мордочка висунулася. Кріт хоч нічого не бачить, однак про щурикові злодійські походеньки начувся. Та що робити? Пропаде щурик без вороття!
– Занапастить малого лисиця, хоч він сам себе найбільше занапастив. Он як чужим скарбом накрило бідолаху, – подумав старенький кріт. – А ну як схаменеться? Давай сюди хвіст, малий! Я тебе витягну!
Відтоді як щурик щасливо врятувався, він на чуже добро не зазіхає. Що міг – повернув, чим вдалося – поділився. Тепер знає і всім нам переказує – справжнє добро має бути у серці. І щоб там його не бракувало. Аби бути чесним, сподіватися і прощати.
