Мар’яна та лісовий король
Дівчина пригорнулася до лісового короля, вони з хвилину стояли мовчки.
— Це не від холоду, у плащі ти станеш невидимою, – нарешті вимовив Цвітан. – А завтра вранці повернешся додому.
— Я викрала документи, ліс буде врятовано, я вмолю батька, відчуваю силу вмовити будь-кого з тих жорстоких людей, – сказала збуджено Мар’яна, закутуючись у плащ.
— Ні, — суворо запевнив володар Шуму-Шумлячого.
— Але чому?
— Кожній істоті, кожній тварині, рослині призначено свій час. Прийшов наш час, ми всі повернемося у прадавній Чуй-ліс.
— Ви не повернетеся, ви загинете!
— Ні, ми лише перемінимося, не сумуй дівчино, – Цвітан обійняв Мар’яну, міцніше притисши до грудей, — подбай краще про себе. Твоя допомога стане в пригоді і людям, і тваринам. А ми…ми самі попіклуємося про себе.
Звук мотора вщух, але постріли та крики наближалися.
— Я не пробачу собі, якщо не врятую вас, бо я вас…
Вітер налетів і зірвав останні слова дівчини та тонкий зелений плащ з її плечей, що важив не більше листка. Її самотня постать наче тінь на галявині майнули перед очима брата, він не довго думаючи скинув рушницю і вистрілив.
Мар’яна тихо схилилася до лісового короля. Раптом їй стало тепло, ліс змінився: їй здалося, що знову довкола розливається літне тепло, світить сонце, співають птахи та літають метелики у зеленій гущавині. А зелені очі короля Шум-лісу лагідно дивляться на неї, зазираючи у саму душу. Ось перед нею проплив Шум-Шумлячий з усіма мешканцями, веселі розваги, чарівні зали палацу, присмак свободи і сили. Ось сонце сяє намальоване на стіні, немов справжнє. Тепер вона вдома, тепер вона нікуди не піде звідси.
