Мар’яна та лісовий король
— От ми майже і закінчили огляд наших володінь, Переплуте. Вони зменшилися порівняно з минулим роком, проте не все так погано, ще маємо доволі угідь для наших підданих.
Його голос сильний, низький прокотився лісом, так що у Мар’яни мороз пішов по шкірі. Він дивно контрастував із ніжною зовнішністю незнайомця.
Маленький старий вклонився юнакові, так само як і інші чоловіки, що були схожі на нього, тільки мали волосся не зелене, а руде, і одягнені простіше, наче селяни в давнину. Тільки збруї у їхніх коней були багаті, блищали золотом і ніби дорогоцінним камінням. Чоловіки нагадували воїнів, проте жодної зброї, окрім довгих палиць не тримали у долонях.
Старий загомонів скрипливим голосом:
— Так Ваше Величносте, так мій Пане, маєте рацію, проте за останні десятиліття ми втратили багато лісу, ой як багато! А люди все далі тиснуть нас. Мабуть доведеться перебиратись кудись у Карпати, вище в гори.
— Ні, головний раднику, ми нікуди звідси не підемо, це наша дідизна. Стоятимемо до останнього. Я наказую і далі заважати людям у їхніх нахабних діях та підступних планах. Дуріть їх, зводьте зі стежок, наводьте на них ману[3], нехай вважають що ліс замалий для наживи, а ґрунти тут погані і місця – небезпечні.
— Ваша Величносте, так хто ж тепер пойме віри у «небезпечні місця»? – Аж сплеснув маленькими ручками старий по стегнах.
Мар’яна заворожено спостерігала за цієї сценою, безліч думок промайнуло у її голові. Зрештою вона вирішила, що це дійство – або зйомки кіно, або ж якась репетиція. Заважати було незручно і тому вона потихеньку дістала фотоапарат, аби зробити декілька знімків. Натиснувши на кнопку, відчула, як легенько спрацював прилад: які ж то будуть гарні кадри, проте фотосесія не тривала довго, бо спалах приладу видав її.
