Мар’яна та лісовий король
Вона побігла до своє кімнати і впала знесилена на ліжко. Думки плуталися, пульсувало у скронях, в роті стало сухо. Що робити? Як врятувати ліс? Та жодна ідея не народжувалась. Вона побігла до лісу, до своєї хижі, кричала та кликала Цвітана. Навкруг стояла осіння тиша. Їй хотілося попередити, отримати пораду, чи самій щось порадити. Але німі, майже голі дерева оточували її, байдужі до власної долі і цілого всесвіту. Якби той амулет існував насправді, якби вдягти його і покликати володаря, дістати магічне зілля у Войкани і змінити фатальне рішення! Дівчина заплакала, обхопивши старий стовбур стрункої берези, вона і не знала, що гарячі жовті очі спостерігають за нею…
Вночі Мар’яна зібралася з думками, їй здалося, що вона точно знає, як слід діяти. Треба умовляти батька, впливати на брата, а тим часом, принаймні викрасти папери із рішенням про вирубку. Здавалося сама доля всміхається, адже батько взяв тацю з документами із собою, не встигнувши запустити коліщата механізму знищення. Лишалося непоміченою проникнути до його кабінету. Ключ від нього батько тримав у тумбочці. Він не відрізнявся міцним сном, отож діяти належало дуже обережно.
Ближче до півночі пішов дощ, то була остання осіння злива, трохи схожа на літню, дерева стогнали од міцних поривів вітру, навіть чулися далекі удари грому. Щось жалібно скреблося у вікно, аж навіть ставало моторошно. Мар’яна вимкнула світло і підійшла до шибки, прислуховуючись. Їй здалося, що на підвіконні за склом сидів кіт, та звідкіля йому взятися тут у такий час. Проте вона прочинила обережно вікно, аби впустити тварину в дім. Щось кругле волохате, наче купа ганчірок із зойками скотилося їй під ноги. Мало не закричавши дівчина прожогом побігла до дверей.
