Мар’яна та лісовий король

Непомітно на лісове місто лягли оксамитові сутінки, тисячі ліхтариків – вогників запалали у будинках, палацах, та навколо – в тонких білих руках лісового народу. В кущах стрибали зайці, бігали лиси, та навіть вовки, не зачіпаючи нікого, співали нічні птахи, крутилися світляки, весь ліс оживав і стікався до западини на свято. Проносилися мавки, прозорі та невагомі, виринали з води та виходили на берег русалки з блакитним волоссям і тонким станом, виринали з-під землі маленькі лісовички, літали біляві віли[7] з вогнистими косами, метушилися потерчата[8], таємничі тіні з’являлися невідомо звідки і кружляли довкола. Тисячі звуків зливалися в єдину таємничу пісню.

Цвітан, вдягнений у білу сорочку та біле корзно, гаптоване зеленими нитками, що нагадували справжні травинки та листки, у білих чоботах, повільно йшов на зібрання. Його служка грав у ріг скликаючи всіх гостей та вимагаючи уваги. Посеред западини на невеличкому майдані, яскраво освітленому багаттями, факелами та ліхтарями, на короля чекав його почет, вишикуваний наче на парад. Сюди ж зійшлися всі піддані, загадкові лісові істоти, мешканці води, землі та повітря, що боязко ховалися за деревами. Подекуди визирало бліде русалчине личко, спалахували чорні очі полісунів[9], майоріла білява чуприна перелесника[10].

— Слава всім мешканцям Шум-лісу та його столиці Шума-Шумлячого, а особливо його володарю – королю Цвітану! – виголосив служка, одірвавшись од рога.