Мар’яна та лісовий король
Наступного дня Мар’яна отямилася у свої лісовий хижі. Сонечко вже високо піднялося і гріло ліс. Спочатку вона подумала що задрімала раптово і нічого не могла пригадати, ніби гарний сон, який вона щойно бачила та забула. А згодом пригадала все, що відбулося цієї ночі. У хижі не лишилося ніяких слідів, все виглядало як раніше, але несподівано у кутку вона побачила маленьку торбинку з льону. Кинулася до неї, але та виявилася порожньою. Проте дівчина точно знала, що все було насправді. Замріяна просиділа вона цілий день над книгою, та її очі не бачили літер, вони все ще дивилися у зелені озерця очей лісового короля, що зринав в уяві. Ввечері з важким серцем Мар’яна повернулася додому. Якби ще на неї очікувала хоч одна зустріч, тільки одна і прощальний погляд на Шум-Шумлячий…
Літо пролетіло швидко, немов три короткі сонячні дні: почалася осінь, спершу лагідна, згодом – примхлива, а далі і зовсім негожа, сіра та холодна. Проте Мар’яна цього не помічала, вона навчалася на ветеринара, попри незгоду батька та брата, в яких справи йшли добре (так, принаймні, здавалося їм) і ця обставина змусила їх забути про уперту родичку, дозволивши їй самостійно обирати фах. Восени всі вони збиралися в лісовий будинок на коротку відпустку – для відкриття сезону полювання. Чоловікам до нестями подобалася ця жорстока забава. Мар’яна нізащо не поїхала б разом з ними, якби не віра у те, що вона може зупинити дорогу людину: якщо не батька, то, принаймні брата. Вона дуже сумувала за ним, навіть коли той перебував поряд, їй не вистачало того маленького невгамовного хлопчика, що втішав її та всіх довкола. Брат змінився, його серце збайдужіло до багатьох важливих речей. І не тільки до них..
— Полювання – це чоловіча справа. Тобі не зрозуміти, – гордовито повторював він молодшій сестрі.
— Та хіба ж стріляти тих нещасних зайців не можуть жінки, ба навіть, діти? Та, вибач на слові, будь-який дурень, спроможний це робити.
— Людство б не вижило без цього! – починав сердитися брат.
— Може колись людині і потрібні були хутра для виживання, але точно не тепер, коли стільки видів тварин на межі вимирання, коли ми відібрали в них домівку, середовище життя…
— Все це поетичні дурниці, – зрештою кидав роздратовано брат, ставлячи «крапку» у суперечці.
