Мар’яна та лісовий король
Ліс зустрів Мар’яну, її батька та брата похмуро. В ньому ще лишалося трохи різнобарвного листя, але вже помережаного, зів’ялого, готового будь-якої миті полетіли за холодним вітром і впасти на землю, долучившись до своїх побратимів, що лежали укупі, творячи новий шар родючого ґрунту. Мар’яна не могла впізнати у ньому літній Шум-ліс, і їй здавалося, що насправді вся пригода — лише плід її фантазії.
Вони гуляли з братом в перші дні, і торкнувшись до природи, навіть вмираючої, бідної, він трохи нагадував колишнього братика, доброго, відкритого, з почуттям гумору. Проте згодом бажання полювати взяло гору і вмовляння сестри більше не діяли. Пообіцявши їй, що він лише супроводжуватиме батька, а сам не вбиватиме тварин, брат крадькома приготував рушницю і зранку вони з компанією рушили на лови. Ввечері мисливці повернулися дуже роздратовані.
— Ні, ну це ж треба таке тобі, того лісу, наче кіт наплакав, а ми заблукали! – обурювався брат дівчини.
— І не кажи, хай йому! Оце рушницю зламав, сам забився, і звідки там могло взятися те болото, всі ті пні, наче самі лізли під ноги?! – скаржився батько.
Мар’яна допомагала їм обом лікувати синці і подряпини, в душі одначе дуже радіючи через те, що полювання не вдалося. Вона подумала на мить, а може й справді піддані лісового короля, лісовики с полісунами, Переплут заплутували мисливців навмисне аби вберегти звірину? Та, ні, це лише красива казка.
— Більше ніколи сюди не приїду! – с серцем крикнув брат.
Мар’яна полегшено здихнула.
