Мар’яна та лісовий король
За вечерею Мар’яна була ще більш мовчазною, ніж завжди, вона поспішала до своєї кімнати. Їй кортіло побачити фото лісових диваків. Проте, коли вона переглянула всі знімки, то застигла на місці: на них був лише ліс, ліс і нічого окрім лісу. Безумовно це були куточки біля халупи, саме там стояла карета юнака та його оточення. Але вони були порожніми, так ніби на момент фотографування всі ці люди та предмети розтанули або зробилися прозорими. Може все це лише наснилося? Чи примарилось у духоті літнього дня? Або це перший прояв божевілля? Чи щось надприродне спіткало її у загадкових нетрях?
Розміркувавши як слід, Мар’яна вирішила, що перші дві відповіді більш вірогідні, третя – надто песимістична, тому має бути відкинена, а четверта – надто наївна, тому теж не може розглядатися у якості обґрунтованого пояснення її пригоди. Виходить, що багата уява намалювала всю картину під впливом лісових випарів, надмірного тепла ті прочитаної перед цим книги. А може то був сон і швидко прокинувшись вона автоматично робила фотографії. Їй вже траплялося схоплюватися з ліжка, не проснувшись до кінця та хапатися за речі, а лиш потім остаточно прокидатися. Але то був чудовий сон, у її душі ніби теж зостався власний ліс, чи швидше сад, в якому цвіли вишні та черешні, розпукувалися первоцвіти, повівав вітерець, світило сонечко та пропливали легкі хмаринки. Невідомі передчуття та мрії закружили її в танку, зорі і місяць зазирнули у кімнату і здалось, що десь далеко у лісі почулася сурма лісового братства, що примарилося Мар’яні нещодавно. І щасливою вона поринула у міцний освіжаючий сон.
