Мар’яна та лісовий король

Чи довго тривала подорож дівчина не знала, нарешті вони почали наближатися до землі і коні гарцювали лісними стежками, ніби звичайні їх «брати» на просторих луках. Поминувши невеликі озерця та річку, що стікала униз, вони опинилися у глухій лісовій западині, де розташувалося місто лісового короля та його народу. Навіть у казках не чули люди про подібну красу: по боках западини на терасах всюди причаїлися дивні хатки, трохи менші будиночки гніздилися на старих велетенських деревах. Важко було зрозуміти де починається зелений ліс і звідкіля в нього вростають ті строкаті житла. Дерев’яні будинки стояли на високих ногах-ступах, нижні були ще й двоповерховими, з круглими віконцями, помазані глиною та розмальовані тими ж самими виткими узорами червоних, рудих, жовтих, зелених кольорів, згори вкриті тесом або соломою, наче прості сільські хати в давнину. В їх рисах було щось таке дивовижне, нетутешнє, а разом з тим близьке, знайоме, рідне, що дівчина мало не заплакала.

Та найпрекрасніша будова ховалася під невеличким пагорбом, поєднуючись з ним – то був палац Цвітана, вирізьблений з дерева, немов помережаний, уквітчаний, зелений, оповитий легеньким туманом. По сходах біля палацу стікав прозорий струмок, що пах суницями, вогкістю та дарував свіжість і незвичну для цього часу прохолоду. Все завмерло: птахи, звірина, навіть вітер, лісові чоловіки та жінки виходили назустріч, всі вони були такі ж високі, тонкі але поставні, убрані у довгі біли сукні та сорочки, вишиті червоними нитками. У жінок пишне волосся прикрашали стрічки, шапочки сітки та високі біли шапки, немов корони.