Мар’яна та лісовий король
Трохи полежавши, дівчина зібралася злазити з дерева та рушати стежкою назад, коли раптом почувся дивний шум. Це був не вітер, і не відгомін міста, не звуки машин, бо жодна з них тут би не проїхала. Може якась компанія заблукала? Може діти бавляться якимись новими іграшками? Та ні ж бо, це щось зовсім не схоже на той галас, що до нього звикло вухо людини. А шум все наближався, ставав голоснішим, виразнішим. Раптово з лісу виїхала чудернацька процесія і зупинилася під самісіньким деревом, на якому сиділа Мар’яна. Попереду їхала карета, із запряженими чотирма кремезними білими кіньми, за неї слідком рухалися вершники на гнідих та вороних конях. Всі верхівці були дивно одягнені, від них розливалося якесь світло. Передній вершник засурмив, декілька наїзників спішилося та похапцем побігли до карети аби відкрити її. Вся вона було яскраво-зеленого кольору, оздоблена листям та квітками, немов клечанням на Зелені свята[1]. Вікна запиналися тонкою матерією, розшитою золотими візерунками; подекуди з неї звисали китиці із прозорими камінцями, що м’яко дзвеніли. Двері прикрашав герб із складним рослинним орнаментом. Біля дверей та на місці перед машталіром висіли дерев’яні ліхтарики, також уквітчані та ще й оповиті різнобарвними стрічками. Біля карети виникла вже й зовсім дивовижна постать – маленький старий, що їхав на вороному поні, тримаючи у руці ціпка, майстерно обробленого різьб’яром.
Маленька постать і дві великі довгі кинулися до дверей карети, прочинили їх і звідти поважно вийшов високий стрункий юнак. Мар’яна аж рота відкрила від здивування. Очі та довге волосся у нього були зелені, такі ж смарагдові, які оті трави та листя. Його довге, тендітне, майже як у жінки лице випромінювало спокій та впевненість. Поверх довгої вишитої сорочки на ньому був накинутий верхній одяг, схожий на гуцульський сердак[2], тільки тонкий білий з червоними геометричним орнаментом, котрий Мар’яна точно десь бачила, та не могла пригадати де саме. Такі ж орнаменти прикрашали широкі штани, а на ногах він мав черевики, шиті з тонкої та лисніючої чорною матерії, ніби то була сама сира земля після доброго літнього дощу. Голову юнака прикрашала біла стрічка, розшита золотими нитками. Сам він був гарний наче червень, міцний та тонкий водночас, повний тієї сили, що вчувалася крізь у лісових просторах.