Мар’яна та лісовий король

Юнак різко звів голову вгору і подивився Мар’яні у самісінькі очі, коли дівчина тремтливими руками відвела апарат від обличчя. Його погляд був пронизливий, суворий. Той, кого звали Переплутом, і собі витріщився на несподіваного свідка їх розмови, вигляд він мав дуже кумедний, та проте гостя цього не помітила. Ряди вершників занепокоїлися, вони хотіли закрити собою юнака, всюди пронісся шепіт: «Вона нас бачить, вона все побачила!»

— Ти нас бачиш? – запитав зеленоокий чоловік грізно і голос його став ще міцніший, мов гартована сталь.

— Бачу, я ж не сліпа, – тільки і знайшла, що відказати Мар’яна.

— Хто ти така?

— Мене звуть Мар’яна?

— Ти людина?

— Хіба ж я схожа на тварину? – здвигнула плечима дівчина, що вже не боялася, а хотіла швидше виплутатися з лабіринтів цього дивацького діалогу. – Вибачте, що я вас потурбувала, ви мабуть кіно, знімаєте? Хоча я не бачу знімальної групи, режисера. Чи може це така гра? То ви продовжуйте, будь ласка, не звертайте уваги. Я лише зробила декілька світлин, так тільки для себе, їх ніхто не побачить. Хоча і шкода, ви всі такі гарні, у того, хто створював ваші образи, знать, багата уява, – заторохтіла Мар’яна, що зроду не буда говіркою, та й враз замовкла.

— Ти хоч знаєш з ким ти говориш, з ким маєш справу? – гордо спитав юнак, ще вище задравши тонке підборіддя. З когось іншого вона б таки добряче насміялася, проте в цього незнайомця манери владаря поєднувалися з таким природженим аристократизмом, що навіть цей жест не виглядав недолугим.

— Так, так, це кіно, гра, – заметушився маленький старий біля ніг свого пана. – Володарю мій, дайте-но я поговорю з цією зайдою. На людях добре розуміюся. Швидко її спроваджу, та й по всьому.

— Але я хочу знати, чому вона бачить нас. Хіба чари цього лісу послабшали чи зникли зовсім? – відповів зеленоокий молодик.

— Такого бути не може, ми ж бачили тих шашликоїдів на узліссі, тих копачів у заростях вовчої ягоди, закоханих біля старої криниці, вони всі нас не помітили, як завжди, – «скрипів» дідок.

— А ця помітила, – з особливою інтонацією зауважив «володар».

— Мар’яна, яке ім’я гарне, – солодко примружив очі старий карлик, обернувшись до дівчини у сірому потертому жупані, з якого, наче клоччя стирчала суха трава, що в ній заплуталося торішнє листя, жолуді та маленькі гриби. З лисої голови звисали сиві пасма, теж схожі на клоччя, яке не можливо розчесати, так воно скуйовдилося. Проте на маленькій волохатій руці, виграв коштовний перстень. – Дитино, сонце вже схиляється до заходу, скоро в лісі стане поночі, небезпечно. Чи не час би тобі повертатися додому? Ми оце теж збираємося, так і хочеться скинути із себе всю цю машкару і відпочити біля телезізора.

— Може біля телевізора? – з легким осміхом, перепитала дівчина.

— Біля нього, біля нього самого, – завертівся старий, збагнувши, що сказав, щось не до ладу.

— Не хвилюйтеся, я вам не заважатиму, я вже йду, – і взявши рюкзака непрохана гостя легко спустилася додолу, ставши навпроти юнака.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Мар’яна та лісовий король

Годинникар та день, коли зупинився час

Мар’яна та лісовий король

Юнак та лис

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->