Мар’яна та лісовий король

— Запрошую Вас до нашої трапези, – сказав він Мар’яні.

Вони йшли вдвох під руку і повний місяць освітлював їм дорогу. На столі було повно ягід, фруктів, меду, салатів з лісових трав та диких овочів. Вино, квас, вода сяяли в глиняних та кришталевих кубках. Здавалося, що то місяць наповнив їх своїм світлом і сп’янив кожного на бенкеті лісового короля.

— Чи ж так святкують у людей? – спитав король Мар’яну.

— Святкують, можливо ще багатше, але не так красиво, а коли нап’ються то побитися можуть.

— Ну, мої хлопці та лісовики теж можуть побитися, як зайвого хильнуть, проте вони знають міру, бо шанують життя, дружбу та любов, – при цьому він довгим поглядом окинув Мар’яну так що його зелені очі, ніби обпалили її душу вогнем.

Свято тривало, а вони сиділи ніби тільки вдвох та не могли наговоритися про все, що знали: про звичаї людей та світ інших істот, про закони обох світів, про тутешні дива та людське життя. Цвітан немало дивувався, інколи сміявся, інколи хмурив брови. Його гостя вже вийшла із свого першого подиву і могла вільно про все оповідати. Тим часом після танців пішли ігри та всякі штуки, які виробляли інші гості: мавки привертали до себе увагу своїми жалібними піснями під акомпанемент лісових сопілок та флояр[12]. Вілли загадували іншим загадки, розважали лісових мешканців своїми раптовими переміщеннями у повітрі. Потерчата розказували казки та давні легенди, немало натішили ними і Переплута, і навіть самого Короля з Мар’яною. Здавалося, що зайці теж слухають їх, трохи схиливши голівки та притиснувши вушка. Великий вовк вільно підійшов до Цвітана і ластився немов домашній собака, дав погладити його жорстку шерсть Мар’яні та Войкані. Згодом лісові хлопці змагалися силами, танцювали колом та голосно співали лише їм відомі гімни.