Мар’яна та лісовий король

На порозі з’явилася жінка, вже немолода, але красива з чорнявим обличчям, повними губами та великими темними очима. Уста трохи осміхалися, та вся вона була поважною, навіть суворою. Її широка сукня з довгими рукавами та розлогими полотняними складками скидалася на грецьку тогу. Висока біла шапочка з червоними візерунками доповняла красу тонкої шиї, срібні сережки та браслети неясно блищали і тихо дзвеніли, мов струмок біля палацу.

Жінка промовила декілька слів невідомою мовою, що однак нагадала Мар’яні українську, а потім додала так, що дівчина вже розуміла кожне слово:

— Вітаю лісового Короля, вітаю, вас древні духи лісу. Нащо ви кликали мене, Ваша величносте?

— Вітаю Вас, пані Войкана! Ми потребуємо Вашої допомоги.

Цвітан виклав стисло всю історію дивного знайомства в лісі. Войкана наблизилась до Мар’яни.

— Підійди до мене, дитино, – промовила вона тихо та ніжно.