Мар’яна та лісовий король
Мар’яна вмовляла старого довго, годинник пробив першу годину ночі, буря у лісі не вщухала. Зрештою Переплут погодився. Він у повній темряві перекинувся на мишу та приніс ключа. Мар’яна змогла потрапити до кабінету, але знайти потрібний папірець виявилося нелегко. З маленьким ліхтариком у руці, вона нарешті знайшла ті рішення од яких залежала доля лісу з усіма його живими істотами. На радощах вона зробила необережний рух і зачепила лампу на столі. Звук битого скла почувся у найвіддаленіших кутках будинку, навіть під час негоди. Замість того, щоб тікати Мар’яна зачинилася у кабінеті та прислухалася до метушні, що зчинилася у будиночку.
— Хто тут, відкривай двері, злодію! Тобі не втекти! — гукав брат.
— Все я дзвоню, куди треба! — докинув батько.
Їх голоси виражали всю міру переляку, злоби та здивування.
Лишався єдиний вихід – вікно та старе дерево поряд, з якого можна було дістатися до її кімнати або сплигнути на землю.
Дівчина невпевнено ступила на підвіконня, її тіло здригалося, як у пропасниці. Вона ухопилася за старе гілля, дощ несамовито бив по щоках. Вікно в її кімнаті щільно закрилося після чергового ударі вітру. Тримаючись однією рукою, другою Мар’яна даремно намагалася прочинити його. Вона кликала Переплута, та старий зник. Рука слабшала, здалося що відчинилися вхідні двері. Мабуть батько з братом вирішили вийти на вулицю. А що як вони побачать її? Ця думка гостро промайнула в дівочій голові і рука відмовилася служити своїй власниці. Падаючи, дівчина відчула, що міцний вихор підхопив її і поніс крізь негоду до лісу. Вона лише бачила спалахи, чула постріли та голоси. Це лісовий король мчав з нею лісом. Вони спішилися на галявині, де крони дерев закривали їх від дощу.
