Казка про королевича
Дороги — мої найвірніші друзі. Шляхи, доріжки, стежки, вулиці… Скількома я крокував, тепер і не пригадаю. Але я уже давно навчився розмовляти з дорогою. Власне, варто її просто слухати, і знатимеш, хто йшов нею до тебе, скільки було людей, кінні були чи піші, чи мали вантаж… Дорога завжди точно розповідала мені, що чекає попереду — відпочинок чи небезпека.
Одне я знаю напевне — дорога ніколи не закінчується. Моя от тривала майже сім років, але тепер я не знаю, куди йти далі.
Гаразд, час відрекомендуватися. Звіть мене… Королевич. Я справді нащадок королівського роду і спадкоємець престолу. У королівської родини існує давня традиція — як тільки королівському сину виповнюється сімнадцять, він вирушає у мандрівку — подорожує інкогніто містами і селами своєї країни. Як казав мій батько “задля пізнання самого себе, справжніх людських стосунків та випробування характеру”. Він, звичайно, правий, бо у палаці ні на справжню дружбу, ні на кохання сподіватися не варто. Іноді просто неможливо відрізнити — людина приязна з тобою чи з твоїм титулом…
Перед подорожжю мені довелося довго cидіти у бібліотеці і вивчати мемуари, написані моїми предками після їхніх мандрівок. Це, скажу я вам, не жарти, бо ця традиція існує уже триста років! Всього мені довелося прочитати тринадцять товстих нудних томів. Чи то мої предки мали такі нудні подорожі, чи то були такими кепськими письменниками…
— Ніколасе, де ми сьогодні заночуємо? – озвався мій друг Ромул.
Так, таємницю розкрито — мене звуть Ніколас. Це одне із родових імен. Усього королівський рід має п’ять імен — Теодор, Олександр, Даніель, Вільгельм і Ніколас. Я не люблю своє ім’я. Справа в тому, що я маю стати Ніколасом П’ятим. Розповісти, як називали попередніх чотирьох Ніколасів? Ніколас Перший Ледачий, Ніколас Другий П’яниця, Ніколас Третій Картяр, Ніколас Четвертий Замріяний. Нічогенька компанія?
Тепер час трохи розповісти про Ромула. От уже майже сім років він мій найкращий друг. Власне, знайомі ми давно. Ромул на кілька років старший за мене, він — син Головного Королівського конюха. В дитинстві ми не приятелювали, а потім Ромул зник. Виявилося, що батько відсилав його навчатися за кордон, тому повернувся Ромул чудовим конюхом і ветеринаром.
Коли для королівського сина надходить час традиційної подорожі, за ним слідом йде охоронець, який у випадку небезпеки має прийти королівський особі на допомогу, бажано під виглядом випадкового перехожого. Слідом за мною відправили Ромула, який щойно повернувся з навчання. І коли на третій день моєї мандрівки два сердитих дядьки з сокирами спробували відібрати в мене одяг і гроші, Ромул швиденько їх відлупцював. Але я його впізнав, то ж з тієї миті ми подорожували разом.
Між іншим, якщо б запитати стороннього, хто з нас двох королівський син,, кожен вказав би на Ромула. Високий, стрункий, чорнявий, із блакитними очима — типовий королевич з казки.
Мені от із зовнішністю менше пощастило. Я невисокий на зріст, із невиразною зовнішністю, та ще скоро, мабуть, лисина з’явиться… Хіба що погляд. Він у мене справді виразний, ним я можу і припинити небажану розмову, і відповісти на надто дотепне запитання… Мій погляд значно красномовніший, ніж я сам.
