Казка про королевича
Я кував найміцніші ножі, серпи і коси, які не затуплювалися, мої ножиці різали тканину найрівніше і найохайніше, мої голки не ламалися… Я брався за будь-яку роботу — від вишуканої кованої огорожі до плуга… Менш ніж за пів року я був настільки знаним, що замовлення мені везли не лише з навколишніх сіл, але й з далеких міст.
У вільний час я кував дивовижу — вишукану ажурну клітку. Її прутиками звивалися галузки винограду, а всередині сиділа райська пташка… Я кував це диво для Хельги у подарунок, як доказ моєї майстерності і свідчення кохання.
Минув рік, і я нарешті наважився — прийшов до хатини, яку винаймав Ромул і знову сказав: “Завтра їдемо…”
Зранку ми осідлали коней і вирушили до містечка, зупинилися у “Чотирьох пляшках”. Власне, у цю мить ми з вами познайомилися… Ромул запропонував для початку піти у найлюдніше місце у містечку — на базар, і там з’ясувати, що відбувається в місті.
Тут я і дізнався, що Хельга уже три роки заміжня і має дитину…
Не пам’ятаю, що я робив далі, але Ромул знайшов мене за містом коло річки. Я сидів під вербою і просто дивився у простір… Ми повернулися у “Чотири пляшки” і піднялися у свою кімнату.
— Ніколасе, випий трохи вина і спробуй заснути…
Я визнав пораду слушною, мовчки випав цілу пляшку і заснув важким сном.
Ромул переконався, що Ніколас таки заснув, і нечутно вийшов з кімнати, щільно закривши двері. На вулиці уже темніло, але Ромул легко знайшов потрібну хатину. Зайшов на подвір’я і легенько постукав у шибку. З дверей визирнув чоловік Хельги.
— Чого тобі? — запитав пошепки. Очевидно, до несподіваних візитів незнайомих людей він звик.
— Хельгу, — коротко відповів Ромул.
Чоловік кивнув і зник, а за хвилю вийшла Хельга. Вона, певне, уже готувалася до сну, бо була вбрана у домашню сукню, а на плечі накинула теплу хустку.
— Що трапилося?
— Мені б … поговорити, – відповів Ромул.
