Казка про королевича
— Хто?
— От, каже, що коваль. Пропонує допомогу. Мовляв, мечів нам накує.
Коваль так само мовчки кивнув мені, запрошуючи до середини кузні. Я зайшов, роззирнувся, знайшов у куті залізяччя. Не годиться… Затонке… Не витримає… О, з цього можна спробувати викувати короткого меча. Якість буде не бозна яка, але згодиться. Я зняв сорочку і заходився працювати — кував, гартував, гострив… Нарешті закінчив роботу і вийшов з кузні. Війт з ковалем сиділи на колоді під кузнею і мовчки пахкали люльками.
— Ось, — простягнув я меч.
— Що — ось? Ти покажи… — не виймаючи люльки, буркнув війт.
Я роззирнувся. Зробив кілька випадів і атакував стіну кузні — у чорному від часу і кіптяви дереві залишилися глибокі білі зарубки.
— О-о-о… — нарешті видав звук коваль. — Ну-у-у…
— І багато ти таких зможеш? – діловито з’ясував війт.
— Дайте мені годину — відпочити і попоїсти. Якщо будуть два підмайстри, до завтрашнього обіду буде десять мечів. Тільки заліза дайте.
Війт запитально глянув на коваля, той коротко кивнув.
— Гаразд, пане майстре… Ходімо, обід і відпочинок будуть, заліза знайдуть… — війт особисто провів мене до знайомої бабусі і усю дорогу величав “пан майстер”. Я перехопив хліба і сиру, напився молока, тоді трохи подрімав у прохолоді бабусиного здичавілого виноградника. Після короткого відпочинку я був готовий до роботи.
Коли я повернувся до кузні, мене чекали не лише гора різноманітного залізяччя, коваль та два підмайстри, але іще з десяток чоловіків. Усі вони були різного віку, але чомусь однаково вусаті. Мою появу привітали недоладним: “Помагайбоооо, пане майстре…”, тоді повсідалися хто на колоду, а хто просто на траву. Старші повиймали люльки, молодші просто очікувально дивилися на мене.
Я перебрав залізо, відібрав кілька вартих уваги шматків, і робота закипіла. Звичайно, я не міг з непотребу викувати справжній меч, який зможе тяти залізо, наче папір, але я мусив докласти усіх зусиль, щоб дати моїм підданим зброю для захисту. Шматки металу зачищали, накалювали, гартували… Я працював сам, роздавав короткі вказівки… Зупинився на кілька хвилин, щоб випити трохи води, і побачив, що надворі уже сутеніє. Попросив, щоб принесли свічок, бо горн давав мало світла. Отак ми працювали майже усю ніч, зате клинки були готові, відшліфовані і загострені. Руків’я довелося робити аби з чого, лиш би трималося… Мечі, звичайно. Не були зроблені за міркою руки власника, і могли б бути з якіснішого металу, але я робив, що міг…
