Казка про королевича

— Давай заночуємо у корчмі “Чотири пляшки”. Там не дуже брудно, і корчмар розбавляє вино тільки коли відвідувачі уже п’яні, – запропонував я.

— Гадаю, в першу чергу ти пропонуєш ночувати саме там, бо “Чотири пляшки” недалеко від дому Хельги, – не забарився з відповіддю Ромул.

Хельга… Це довгі і сумна історія. А почалася вона так.

Десь за два тижні після того, як ми з Ромулом почали подорожувати разом, ми прийшли у маленьке містечко і вирішили в ньому на якийсь час зупинитися. Ромул найнявся на постоялий двір конюхом, а мене взяли туди ж різноробом — підмести, прибрати, збігати за дорученням. Одного разу господар відіслав мене в “Чотири пляшки” за вином. Я повільно брів вулицею і роззирав околиці, і раптом…

Ви не помічали, як тільки у житті з’являється “раптом”, негайно звичний ритм порушується, а далі уже — як пощастить… Так от, раптом на подвір’ї непоказної хатини я побачив дівчину неймовірної вроди. Зграбна, невисокого зросту, із розкішним рудим волоссям та великими зеленими очима. Вбрана у просту сукню, та ще й боса, Хельга примудрялася водночас розвішувати прання та кокетувати із якимось хлопцем. Той, спершись на паркан, незграбно жартував і намагався запросити Хельгу на вечорниці.

Я й сам не помітив, що стою, наче вкопаний і витріщаюся на Хельгу. Вона якщо і не помітила мене, то відчула мій погляд:

— Чого тобі, хлопче?

Я навіть не зміг їй відповісти. У голові крутилися з пів десятка дотепів, але язик наче присох до піднебіння.  Усе, на що я спромігся — помотати у відповідь головою і втекти. Услід мені лунав регіт залицяльника Хельги.

Коли я врешті прибіг у “Чотири пляшки” і намагався пояснити корчмареві, що мені потрібно, той, мабуть, вирішив, що я недоумкуватий.

Пізніше я трохи дізнався про Хельгу. Вона була трохи старшою за мене — їй уже виповнилося вісімнадцять. Її матуся була кращою у містечку повитухою, працьовитою і доброю, а батько — безтурботним п’яничкою. А от сама Хельга була відьмою. Так у їхньому роду повелося — прабабуся була знаною відьмою, бабуся, кажуть, знала якісь замовляння та лікувала травами, а от мама уже була просто повитухою — приймала пологи, допомагала з новонародженими. Родинний дар знову з’явився у Хельги, та ще й який — вже у дванадцять років вона вміла заговорити біль, замовлянням зупинити кров і загоїти рану, зналася на травах, могла передбачити події… Лише ніколи не приворожувала і причини не наводила.

Звичайно, вона вважалася найкрасивішою дівчиною у містечку, парубки наввипередки запрошували її на танці чи погуляти. Але популярною нареченою Хельга не була — у неї майже не було приданого, та й з відьмою не кожен наважувався пов’язати життя. Хельга ж з усіма кавалерами поводилася однаково, нікого не виділяла, за гострим слівцем у кишеню не лізла, а на танці ходила лише з гуртом подруг.

Ще кілька разів я потай приходив на вулицю, де жила Хельга, у надії її побачити. Але пощастило мені лише одного разу — Хельга на хвильку вийшла з хатини, витріпала килимки і зникла.

Зо два тижні я зважував, обмірковував, підбирав слова і врешті вирішив — запросити Хельгу на прогулянку. У неділю зранку я пішов відпроситися у господаря, у відповідь той махнув рукою і буркнув щось нерозбірливе. Я сприйняв це як дозвіл, одягнув свій найкращий одяг і пішов на знайому вулицю.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Послуги сайту “Казка”

Послуги сайту “Казка”

В чому сила людська?

В чому сила людська?

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->