Казка про королевича

Хельга здивовано підвела брови — зазвичай якщо коли хтось турбував її уночі, отже трапилося щось непередбачуване і треба було негайно кудись бігти.

— Гаразд, давай присядемо, – і вона вказала на лаву під хатою.

Ромул слухняно сів на лаву і коротко розповів Хельзі про все, починаючи з тієї миті, як сімнадцятирічний хлопчина вперше побачив міську красуню.

— Я пам’ятаю цього юнака, – відповіла Хельга, – не пригадаю зараз, як він виглядає, зате його проникливий погляд бачу перед собою ясно …

— Я ще не сказав головного. Насправді Ніколас — королівський син. Я, виконуючи свій обов’язок, постійно підтримую зв’язок з палацом. Кілька днів тому я отримав звістку, що король дуже хворий. Ніколас має терміново повернутися до палацу — швидше за все йому доведеться приймати від батька державні справи… Але він у такому стані, що власним життям керувати не здатний, не те що державою.

— То чого ти хочеш від мене? – врешті запитала Хельга.

— Хочеш стати королівською фавориткою? Матимеш кімнати у королівському палаці, розкішні сукні і прикраси… А коли Ніколас заспокоїться, повернешся додому, ще й грошей багато привезеш. Погоджуйся, бо то справа королівської важливості.

— Чоловіче, а ти не боїшся, що я тебе прокляну? І будеш ти довго-довго бігати околицями, божевільний і нікому не потрібний?

— Тебе заарештують і кинуть за грати…

— Не кинуть, бо тільки захищалася від твоїх погроз забрати від дитини і чоловіка, ще й продаватися за гроші… а якщо я опинюся за гратами, буде бунт. Що ви робитимете, коли усе місто і довколишні села прийдуть під палац з вилами та косами?

— Чого б це?

— Чого? Бо єдиний у місті лікар ходить лише у будинки багатіїв. А я усе вмію, і пологи прийняти, і рани залікувати, і переломи вправити, і пропасницю травами вилікувати… І не відмовлю нікому. От і сам суди, буде бунт чи ні.

— Хм… Якщо ти така необхідна, то чому живеш так бідно? — скривився Ромул.

— Бо плати за свою роботу не беру, — Хельга пояснювала все Ромулу, наче нетямущій дитині, –  мою силу мені даровано, а за подарунки грошей не беруть. Хоче хтось мені віддячити, то подарує щось — відріз тканини, кроля чи кошик яблук… А ні — то колись доброю справою віддячить. Так і живу… Ти за мене не переживай, у мене чоловік працьовитий, усе вміє, то ж ми не бідуємо.

— Гаразд, гаразд… Не ображайся. Але що мені робити? Може хоч чимось зарадиш…

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Послуги сайту “Казка”

Послуги сайту “Казка”

В чому сила людська?

В чому сила людська?

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->