Казка про королевича

— Ось… зараз усі будуть… діти прохали, щоб їм подивитися дозволили… я дозволив… – дядько задоволено усміхнувся. Справді, хвилин за десять чоловіча частина села зібралася.

— Послухайте мене, побратими… Наша перемога цієї ночі — це чудово, ми показали ворогу нашу згуртованість і відвагу… але буде новий напад.

Чоловіки обурено загуділи.

— Тихо! – гаркнув війт, і гул стих, – слухайте його. Цей чоловік єдиний, хто має якесь уявлення про військову справу, і наша вчорашня перемога відбулася завдяки йому. Тому мовчіть і слухайте.

Молодець, розумний чоловік — про те, що має прибути підкріплення, нічого не сказав. Не варто обнадіювати людей…

— Проти нас виступили не професійні військові, а найманці, яким дали в руки зброю і так-сяк навчили, як її тримати. Але кількість, у якій цих людей можуть задіяти для нападів, нам не відома. Це не розбійники, які, зустрівши опір, підуть шукати легшої здобичі. Цих людей зібрав і згуртував той, хто має намір загарбати цю землю. Гадаю, наступний напад не забариться, і цієї ночі нам варто бути готовими. То ж до справи.

Я налагодив тренування, а сам повернувся у кузню. Підмайстри, між іншим, були тямущими, і, як коваль, неговіркими. Цілком випадкового я дізнався, що один з них — син коваля, а інший — зять…

До вечора ми змогли викувати ще десять мечів. Я час від часу відволікався, щоб показати якісь удари, виправити помилки, підказати… Увечері усі розійшлися, і я попередив ще раз, що цієї ночі варто бути особливо пильними.

Мої передбачення збулися. Після опівночі вартові забили тривогу. Я із задоволенням зауважив, що чоловіки не були сонними і вибігли повністю одягненими. Нападників цього разу було близько сотні… Вони видавалися лютими, але я зрозумів, що насправді вони… добряче п’яні. Мої учні воювали палко і хоробро, бій був чисельно нерівним, я захопився, мабуть, втратив пильність… і відчув, як мене гепнуло по голові. Удар був не дуже сильним, але очі почала заливати кров. Я втратив орієнтацію і відчув, як мене зв’язали, потім ще кілька разів мене вдарили і кудись потягнули… А тоді, мабуть, я втратив свідомість.

Прокинувся від спраги. Пити хотілося неймовірно, і очі було важко розплющити. Врешті я зміг сісти і відкрив очі Довкола кам’яні стіни… коло них сидять люди. Я помотав головою, ще раз заплющив-розплющив очі, і почав щось розрізняти. Я, очевидно, в полоні. Ще трьох чоловіків я впізнав — вони були з села. Двоє — юнак і дід, були незнайомими.

— Нарешті ти отямився, – втішився чоловік років сорока, що сидів поруч зі мною, – ми боялися, що ти помреш… слухали, чи дихаєш…

— Пити… – попросив я.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Послуги сайту “Казка”

Послуги сайту “Казка”

В чому сила людська?

В чому сила людська?

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->