Казка про королевича

Хельга… Я не бачив її більше року. Після тієї дивної ночі і мого повернення у палац я більше жодного разу не розмовляв про неї з Ромулом. Я приходив до тями від своєї пригоди, тоді поховав батька і почав розбиратися із державними справами. Моє кохання більше не мучило мене, не пекло, не боліло… Воно просто жило. Зігрівало мене. Допомагало. Іноді, коли я не міг прийняти складного рішення, я думав: “А що б мені на це сказала Хельга?”

Ні, я не був святенником і чесно намагався знайти собі іншу жінку… Просто щоб забутися. Шукав у придворних дамах, шляхтянках, простолюдинках знайомі риси, якусь схожість з Хельгою і… Але марних надій нікому не давав. Та що я кажу… Бажаючих стати королівською фавориткою — хоч греблю гати. Усі себе королевами бачать… Але то все для тіла, як то кажуть. Душу мою жодна не зачепила. А серце належить Хельзі.

Я змушений визнати, що Ромул має рацію. Кохання — то моя приватна справа, а продовження династії — державна. Може, доведеться таки переглянути ще раз той його список… якщо живим залишуся.

— Хлопці, князівської подачки не бажаєте? – я відсунув від себе таріль, а вино вилив на долівку у куті. – У мене щось апетит зник…

Дехто з чоловіків скористався моїм запрошенням і несміливо скубав м’ясо та хліб. Я притулився до стіни і заплющив очі.

— Гей, полонені! – прошепотів хтось згори.

У вікні під стелею біліло личко Елоїзи.

— Я вам води принесла! Тримайте! – дівчина обережно спускала на мотузці невеликий дзбанок.

— Спасибі, донечко… – дідусь, який сидів просто під вікном, прийняв воду, відв’язав мотузку, і Елоїза витягла її назад. Навіть у темряві я бачив, що блискучі очі дівчина дивляться просто на мене, і білозуба усмішка теж призначається мені…

— Ніку, ти б відповів дівчині взаємністю, га? – зачепив мене ліктем чоловік, що сидів поруч, – поглянь, то ж вона в першу чергу для тебе старається!

Я усміхнувся і опустив голову. Та бачу я все, і погляд її, і усмішку, і доброту… Але користуватися її закоханістю не можу. Вона варта чоловіка, який подарує їй щирі почуття, дивитиметься на неї закоханими очима… А що можу я? Жити з однією гарною жінкою, але все життя думати про іншу, таку ж гарну?

Ми передавали з рук у руки дзбанок і обережно пили по ковточку. Вода у нашому становищі — велика цінність. Врешті усі, крім мене, поснули. Я намагався обміркувати свої подальші дії, розпланувати усі можливі варіанти, але біль у голові розганяв думки…

За вікном сіріло, скоро світанок. Аж раптом у тишу увірвалися багато звуків… Я уважно прислуховувався: крики… удари зброї… ще якийсь тупіт, скрегіт… Зі стінами точиться бій!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Послуги сайту “Казка”

Послуги сайту “Казка”

В чому сила людська?

В чому сила людська?

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->