Казка про королевича

— Зараз… – до моїх губ піднесли посудину, і я зробив кілька ковтків затхлої води. У голові паморочилося, боліли вивернуті руки і нудило, то ж я змушений був лягти на брудну холодну долівку. Хтось турботливо підклав мені під голову якийсь згорнутий одяг.

— Що трапилося? – запитав я, не розплющуючи очей. – Як закінчився бій?

— Ми перемогли… Але я бачив багато полеглих… Ці п’яні недоумки зрештою відступили, точніше, втекли, але нас чотирьох узяли в полон. От що, Ніку… вони шукали саме тебе. Вочевидь, у них було завдання знайти тебе і захопити в полон. Поки ти лежав непритомний, вони уже тричі зазирали і перевіряли, чи ти не прикадаєшся…

Он воно що. Все вражаюче просто — у селі є зрадник, хтось, хто розповів про мене. Швидше за все метою сьогоднішнього нападу був саме я. Вочевидь, я суттєво завадив втіленню планів загарбника. А те, що мене просто не вбили, означає, що ворогу необхідна від мене якась інформація.

— А скільки я пролежав без свідомості?

— Залишок ночі і увесь день… уже вечір.

Я поглянув на маленьке віконце, чи швидше отвір, під стелею — справді, уже сутеніло.

Раптом двері скрипнули і хтось увійшов. Я не маю сили прикидатися непритомним, будь що буде… Але увійшли не вояки, а дівчина. Майже дитина, худенька, чорнява. Двері за її спиною залишилися відчиненими. Я бачив, що вона роздавала полоненим якусь їжу, наче хліб, оглядала поранення. Нарешті вона підійшла до мене.

— Твоя рана уже не кровить…- сказала вона пошепки, нахилившись наді мною, – я скажу, що ти без тями… мовчи, бо вони хочуть тебе допитати, битимуть… мовчи, – дівчина підвелася і вийшла. Двері зачинилися, а у моїй руці залишився шматочок хліба…

— Це донька місцевого священника… я її бачив у нас на ярмарку, і на храмовому святі… мабуть, її примушують за нами доглядати…

Запала тиша, і я, здається, задрімав. Прокинувся від того, що двері знову відчинилися.

— Підіймайся! – хтось шарпнув мене за плече. – Я знаю, що ти вже при тямі! – мене ще раз шарпнули і силоміць поставили на ноги.

— Іди! – мене ще раз штовхнули  – у спину, у напрямку дверей. Я, як міг, переставляв ноги, і, тримаючись за стіну, вийшов. Виявилося, що увесь час я сидів у коморі звичайної хати. Зараз, потрапивши у кімнату, я навіть примружився від світла свічок.

За столом, який стояв посередині хати, сиділо двоє чоловіків. Я швидко оцінив дорогий одяг і золоті перстені на руках. Невже я бачу справжніх злочинців, організаторів нападів?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Послуги сайту “Казка”

Послуги сайту “Казка”

В чому сила людська?

В чому сила людська?

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->