Казка про королевича

— А чого хочуть усі загарбники? Землю, майно наше… спочатку вони напали вночі на сусіднє село. Поки наші чоловіки повибігали, чужинці у кількох хатах встигли наробити лиха. Двох вбили, три хати підпалили, одна з них згоріла вщент… Ми спершу вирішили, що то просто розбійники, але вони напали знову — організовані і озброєні. Але наші чоловіки зробили варту і відбили напад, хоч знову двоє чоловіків загинуло. Двоє хлопців пішли їхніми слідами і побачили, що чужинці стоять кількома загонами по той бік гір. Одного наші чоловіки взяли в полон, той щось плів, що усім, хто зі зброєю вступить у загарбницькі загони, дадуть на вибір землю і хату. А ще казав, що той чоловік, який збирав загони, щось говорив, наче у нас тут є золоті копальні…

— Тут нема золота, це ще за часів мого… нашого покійного короля дослідили… — я був спантеличений.

— Та не було тут ніколи ніякого золота… — махнула рукою бабуся, — біс його знає, що їм насправді треба.

Що мені робити? Негайно повертатися і присилати підкріплення селянам?

— У нас багато чоловіків, вони міцні і хоробрі, але от лихо — у кожній хаті хіба сокири і вила… Ні щитів, ні мечів у нас зроду-віку не було. Старий коваль такого і не подужає…

— Бабусю, я не даремно сюди приїхав! — вигукнув я. У мене справді було відчуття, що мене сюди привела доля. — Я коваль, вмію кувати мечі і вправно ними володію.

— Дитино… Синочку золотенький! То біжімо швидше, біжімо до війта!

Я прив’язав коня на бабусиному подвір’ї, дав йому напитися і ми з бабусею, як могли, побігли до війта. Сердитий дядько з сивими вусами оглянув мене недобрим поглядом:

— А звідки я знаю, що ти не шпигун з ворожого боку?! — він ледве дослухав наші з бабцею пояснення і схопився за сокиру.

— Спокійно, — я поглянув на війта спокійним і твердим поглядом. От чого не вистачало,так це щоб мене зарубав надміру пильний війт. — Я не схожий на чоловіків, що мешкають по той бік гір. І я не випитувати прийшов, і не шпигувати. Я допомогу пропоную. Ну, якщо хочете, приставте до мене якогось вартового…

— Дивись мені… — на всякий випадок буркнув війт уже без запалу. — Бабо, йдіть додому. Я далі собі раду дам…

— Синочку, якщо тебе наш варятський війт не зарубає, ночувати можеш у мене, — і бабуся неквапом пішла назад.

— Ходімо… — війт закрив хату і ми пішли на інший край села.

О, а це, мабуть, кузня. Назустріч нам вийшов сивий чоловік з майже чорним обличчям. Він витер руки об ковальський фартух, мовчки поручкався з війтом і кивнув на мене:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Послуги сайту “Казка”

Послуги сайту “Казка”

В чому сила людська?

В чому сила людська?

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->