Казка про королевича
— Ти мене злякав… Я справді вирішив, що ти… що… ти говориш серйозно… — Ромул навіть зблід.
— Якби я не знав тебе, я б так і вирішив, — відповів я уже серйозно. — Але я зрозумів тебе. Ти статтю оцю краще знищи, у палаці не всі мають почуття гумору. То ти плануєш назвати первістка Стефаном і покличеш мене за хрещеного? — Ромул одружився пів року тому з тією дочкою мельника, котру зустрів ще під час нашої мандрівки.
— Так… Хрещеним… Ніколасе, не змінюй тему!
— Гаразд. А що, власне, ти мені пропонуєш?
— У мене є кілька варіантів, — Ромул закінчив рвати на клаптики папірець, — ось перелік.
Я поглянув на черговий папірець: “Княжна А., 21 рік… Баронесса М., 18 років… Графиня Я., 20 років…”
— Це що?! – я здивовано підвів очі від списку з вісімнадцяти пунктів.
— Кращі наречені королівства, з приданим і бездоганною репутацією. Я, звичайно, передбачаю твою реакцію. Але може хоч спробуєш?
— Спробую… що?
— Познайомитися з цими чарівними панянками. Давай, як прийнято у нормальних королів, влаштуй бал, розішли запрошення…
— … і усю ніч споглядай на затягнутих у корсети, розфарбованих манірних дівчат, які у мріях приміряють корону королеви.
— Ну щось таке я і передбачав. Гаразд, а ти що пропонуєш?
— Піти перевіреним шляхом. Особливих проблем зараз нема, засідань парламенту — теж, рік по смерті батька уже минув… Залишу маму правлячою королевою, тебе — королівським радником, а сам гайну на пошуки нареченої. Як тобі мій план?
— Я, звичайно, не в захопленні, але чогось такого я від тебе очікував… — Ромул присів коло мене, — але я б волів піти з тобою.
— Ні. По перше, ти єдиний, кому я довіряю, і кому можу залишити країну. По друге, на побачення зазвичай третього не запрошують, хіба ні? — я усміхнувся, передчуваючи пригоди.
Я порозмовляв з мамою і повідомив її про своє рішення. Матуся підтримала Ромула, але заперечити мені не могла. Я ще два дні залагоджував королівські справи, тоді зібрав придворних і урочисто оголосив, що король зволить відбути з візитом… не важливо, куди. Ромул розпорядився запрягти карету, і порожня таратайка з почтом урочисто виїхала за ворота. Я тим часом одягнув звичайний одяг, у якому ходив, ще як був ковалем, і вийшов через сад на дорогу.
