Казка про королевича

Я досить швидко зрозумів, що гончарна справа — то не моє. Гончар казав, що мої руки не відчувають глину. Також не здатним я виявився до кравецького ремесла — голки, нитки та крій мене страшенно дратували. То якась не чоловіча справа… Ремесло шевця мені наче вдавалося, але сидіти годинами згорбленим я не міг.

Вперше задоволення і азарт я відчув, коли став учнем у столяра. Я залишився у нього і за рік став підмайстром. Мені гарно вдавалося виготовляти меблі, скрині, колиски… Ще пів року я був підмайстром, а тоді покинув столярну майстерню. Вперше відчувши задоволення від того, як майстер шкодує, що я його покидаю.

Ромул тим часом працював то конюхом, то пастухом, вдосконалюючись у своєму мистецтві догляду та лікування тварин. А мене між тим гнало далі бажання знайти справу, яка б знайшла місце у моєму серці — поряд із Хельгою…

Ми знову подорожували, ішли пішки селами і лісами, аж поки не набрели на невелике село в горах. Мешканців там було небагато, але місцевий коваль славився на всю околицю.

Ми із Ромулом знайшли на околиці невелику кузню. Коваль, невисокого зросту широкоплечий чолов’яга, саме працював у парі із двома підмайстрами. Коли запитав, чи можу я стати його учнем і вчитися ковальської справи, коваль відверто розреготався.

— Хлопче, статура і зріст у тебе — не ковальські… Але я вважаю, якщо людина справді чогось хоче, вона обов’язково повинна мати шанс це спробувати, – з цими словами коваль простягнув мені молот.

Не знаю, звідки у мене взялися той азарт і злість, які я вкладав у кожен удар. Але міцність металу, вогонь і магія перетворення шматків заліза на прекрасні, майстерно створені речі полонила мене. Коваль взяв мене за учня.

Рік я був учнем, і за цей час перевершив у майстерності підмайстрів коваля, ще два роки провів у підмайстрах. Отже, по трьох роках навчання я умів викувати все — від голки до меча. Ще рік я працював у коваля, відкладаючи кожну копійку, відмовляючи собі у всьому, погоджуючись на будь-яке замовлення. І нарешті я назбирав достатньо грошей, щоб розпочати власну справу. Я подякував за науку і попрощався з ковалем, знову із задоволенням слухаючи, як шкода ковалеві втрачати такого підмайстра.

Тим часом Ромул жив своїм життям і теж не абичого досяг — став головним конюхом у конюшнях місцевого багатія, купив невеличку хатинку і збирався одружитися з дочкою мельника. Але коли я прийшов до його хатини і коротко кинув: “Завтра вирушаємо”, Ромул просто кивнув і вийшов. Його не було усю ніч, а зранку він так само мовчки осідлав коней, і ми вирушили.

Уже після обіду ми дісталися до містечка, де жила Хельга, але зупинилися у селі неподалік. Винайняли нічліг, і я заходився розпитувати господарів про справи у місті і довколишніх селах. Наступного дня довелося відвідати ще кілька сіл, але я знайшов те, що шукав — вдова коваля продавала стару кузню з усім реманентом, також при кузні була крихітка хатинка. Я усе ретельно оглянув, ціна була прийнятною. Щоправда, кузня потребувала незначного ремонту, також довелося дещо докупити і замовити нові ковальські міхи… Але за місяць кузня запрацювала.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Послуги сайту “Казка”

Послуги сайту “Казка”

В чому сила людська?

В чому сила людська?

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->