Забута історія

Ми з моїм братом вирішували куди полетіти далі на пошуки наших родичів. Обравши Білорусію, кожен з нас готувався до перельоту. Геттест відпочивав, а я вирішила підкріпитися перед дорогою. Швидко вишукуючи міцні і здорові дерева, поступово заглиблювалася у густий ліс. Я вже була готова повертатись до Геттеста, коли побачила зграю лелек, що так красиво ключем пливли небом. Вони помітили й мене. Не втративши форму ключа, лелеки приземлились, а потім стали пильно розглядати мене. Я не одразу зрозуміла, що їм потрібно.

  • Ви щось загубили чи когось шукаєте? Я можу допомогти? — вирішила я поцікавитись і перервати тишу. Проте ніхто не відповів. Начебто я нічого не сказала.

  • Вона нам підходить. — сказав головний лелека,  далі ігноруючи мене.

В мить сталося дві речі. Перша: зграя швидко почала підноситись у небо. Друга: один із лелек накинув на мене сітку, миттєво зав’язав і смикнув за собою. Я, змушена летіти за незнайомими мені птахами, страшенно перелякалась. Але що могла тоді зробити? Нічого, лише слухняно летіти за лелеками. Я гукала на допомогу, і хоча мене ніхто не чув, я продовжувала кричати. Очевидно, це надоїло їхньому «вожаку зграї» і коли він озирнувся, лелека, котрий піймав мене у сітку, миттєво потягнув її так сильно, що я ледь не впала. Зрозумівши, що виходу у мене немає, і ніхто не прийде на допомогу я злякано чекала, що буде далі. Чекала мовчки.

Вони летіли у невідомому мені напрямку. Я знала точно, що повернутись назад самостійно не зможу. Спершу я бачила поперед себе лише хмарки і сіре дощове небо, а згодом почали виднітися гори. Саме туди летіли лелеки і вели мене за собою. Там вони розповіли історію, що сильно вразила мене. Вони були морськими скатами, до того як підводна цариця перетворила їх  на лелек. Скати — це такий вид риб. Вони їдять інших риб, менших за себе, маскуючись у піску. За це вони і були покараними. Підводна цариця перетворила їх на лелек і відправила у небо. Вони довго літали світом, шукали чаклунів, щоб ті змогли повернути їх у морські глибини, але ніхто не міг їм допомогти. Відшукали царицю повітря і її почали благати про допомогу, але вона не змогла перетворити їх у риб. Це не під її владою. Але вона знала як повернути скатів назад у море.

  • Ви повинні знайти якусь маленьку пташку, проказати закляття, яке я вам зараз дам, і тоді літати з тою пташкою 20 років, поки не попадаєте назад у воду. Але ви маєте знати, що ніхто із рідних пташки не буде бачити її. Вона для них буде прозорим повітрям.

  • А якщо вона не захоче з нами полетіти? — захвилювалися лелеки.

  • Закляття зачаклує її, ви не повинні питатися її дозволу. Але чи дозволить вам ваша совість забрати ні в чому невинну пташку і прикувати її до себе на 20 років? Це вже вирішувати вам.

Але лелеки не довго розмірковували щодо проблем, які вони принесуть бідоласі. Одразу ж на їхні очі попалася Жовтока. Усе було вирішено.

Я слухав і диву давався. Які ж безсовісні ті скати-лелеки!

Я не знаю чому вони розказали мені про свої пошуки і про те, чому стали такими. — продовжувала Жовтока. — Після того вони проказали чарівні слова і я відчула як у мене пропадає воля. Я вже не могла відлетіти від лелек далі, ніж на кілометр.

Але іноді, коли вони відпускали мене політати на самоті, поки самі відпочивали, я шукала Геттеста. Ніколи я його не знаходила на відстані в один кілометр, але одного разу я побачила його. Він мене ні… Це було дуже важко, дивитися на нього, бачити як він мучиться і не мати змоги нічого зробити. Ніяких пояснень. Уявлення не маю, що він відчував тоді.

  • А можна якось позбутися тих чар і зняти їх з тебе? — вирішив уточнити я.

  • Я не знаю…Я ніколи не задумувалася над цим. Все рівно лелеки не дозволять мені цього зробити. Не відпустять. Вони постійно слідкують за мною. Хоча ні! — крикнула Жовтока, ніби згадала щось дуже важливе. — Якось я підслухала розмову двох лелек. Вони говорили, що якщо мій брат здогадається сам, що я зачарована, то чари зникнуть. Але я не вірю в це. — одразу посмутніла Жовтока. — Мабуть, він переконаний, що я покинула його. Я б і сама так подумала, будучи ним.

В ту ж мить вона впала непритомна.

  • Не може бути! — закричали усі лелеки і зчинився гамір.

  • Вона позбулася закляття… — казав хтось інший.

Я нічого не зрозумів, але одразу втішився, почувши останню репліку. Раптом Жовтока піднялась.

  • Я…Я відчуваю себе знову вільною! — радісно прощебетала вона. — Це означає…Що Геттест щиро повірив, що я зачарована. Мені потрібно шукати його. Я знайду. Мені час. Прощавайте лелеки! Прощавай, коте!

І вона полетіла. Зникла між густими хмарами. А розгнівані лелеки полетіли в іншу сторону. Я ж стояв і не вірив у все, що сталося. Того дня я повірив у диво. І кожен з нас повинен вірити у чудо. Йому виділено багато місця на цій землі. А ще більше місце відведено вірі в своїх близьких і рідних. Щоб не сталося, потрібно вірити — ось золоте правило для зняття будь-яких чар.

Неочікувана  зустріч

Неочікувана зустріч

Як Вовк царем звірів хотів стати

Як Вовк царем звірів хотів стати

Новіший допис

Відповісти

avatar
Ірина

Хочю зробити маленьке зауваження!!!! В казці йдеться продвох пташок : про лелек на початку казки та лебедів далі в продовженні казки!!! Помилочка

wpDiscuz
<-- -->