Веселі пробіжки

Останнім часом я страшенно розіспався. Взагалі коти сплять багато, але я дрімав цілими днями. Спав у переходах, на автобусних зупинках, біля пекарень і на дитячих майданчиках. Аж поки і сам зрозумів, що моє життя перетворюється на монотонний сон і навіть коли я просто кудись йду, здається, що я ще не прокинувся. Так далі тривати не могло і я розумів це.

Врешті я придумав, чим можна себе відволікати. Ранковими пробіжками! Я подумав, що було б непогано кожного ранку бігати. Спорт це дуже корисно, при чому не лише для котів. Бадьорий ранок — задаток для хорошого та активного дня. Отже, на наступний ранок я вже мчав поміж житловими будинками.

Правду кажучи, спершу мені це не дуже подобалось, але потім я звик і вже кожного ранку рефлекторно бігав. Мене навіть пташки заохочували, весело наспівуючи свої пісеньки.

Одного дня, як завжди, я піднявся раненько і готувався до ранкової пробіжки. Випадково я побачив їжака, що переходив дорогу. Ну, переходив, це м’яко кажучи. Він завмер на одній стороні, і страшенно боявся зробити крок на дорогу, щоб попасти на іншу сторону. Спершу я засміявся, а потім зрозумів, що їжачок потребує допомоги. «Він, мабуть, немісцевий. Загубився.» — зметикував я, поспішаючи до нього.

Я не міг відмовити собі у задоволенні познайомитись із їжаком ближче. Раніше, я ніколи їх не зустрічав, тільки й знав, що вони існують. Ми з Декстером, так його звали, одразу ж потоваришували. Він розпитав мене про моє життя, а я ставив питання йому. Знаєте, життя у їжаків непросте. Може не у всіх, але Декстеру жилося не солодко. Він був приречений на вічні блукання, як і я. Але ми — коти, що можемо попіклуватися про себе, сприймаємо це нормально, навіть з радістю, а їжаки дуже страждають через свою самотність. Мене глибоко вразила його історія і я хочу, щоб ви її знали. Можливо колись побачите їжака і згадаєте про Декстера. Згадаєте, що ці тваринки потребують вашої допомоги. Отож слухайте, що він мені розповів.