Нещасний випадок

Це сталося під вечір. У сутінковій млі ми з Крістен йшли на Північ. Було прохолодно, але поблизу не знаходилось жодного місця, аби зупинитись та перепочити. Ми вирішили продовжувати нашу дорогу, допоки його не знайдемо. Вийшовши на міжмістове шосе, я змарнів ще більше. Виглядало так, що до найближчого міста дуже далеко. Це розуміла і Крістен, проте вона мовчала, ніби не хотіла мене розчаровувати чи засмучувати. Або не хотіла порушувати тишу. В ній було щось таке потаємне, це відчував і я. Ми далі йшли мовчки. Впевнені у своїй безпеці, ми крокували просто посередині шосе. Машин ніде не було видно. На жаль, нам так лише здалося. Не пройшло й п’яти хвилин, як я почув гучний звук двигуна. Я одразу ж кинувся до Крістен, але було надто пізно. Машина проїхала повз нас. Я відчув дикий страх. Страх не за себе, а за Крістен, яку так оберігав весь цей час.

Далі нічого не пам’ятаю. Просто темнота. Я був в цьому мороці дуже довго. Навіть  будучи непритомним це відчувається. А потім я бачив сон. Кота кликала мене до себе. Я ловив її рухи і вже хотів піти за нею, проте почувши звідкись плач, кинувся у іншу сторону. Підбігаючи до нього все ближче і ближче я міг розчути чий він був. Він належав Крістен. Я біг до нього, а в очі світило біле світло. Воно засліплювало, а я далі мчав на нього, що у мене було духу і… врешті прокинувся.

Я лежав у траві. Очевидно біля того шосе. Озирнувшись довкола себе, я побачив Крістен. Вона сиділа біля мене і стривожено дивилась прямо мені у вічі. Мабуть, вона подумала, що я помираю. Одразу у голові постали картини вчорашнього вечора. Сутінки, шосе, тиша, звук двигуна, машина… Картинки швидко змінювали одна одну. Крістен! Як вона врятувалась?

  • Ми обоє опинились поміж колесами машини, тому залишились неушкоджені — мовби прочитала мої думки Крістен. — Але тебе щось вдарило. Я не розуміюсь у техніці..

  • Як і я. — додав я, трохи перебиваючи.

  • Так, — усміхнулась вона — як і всі коти. Та щось тебе все-таки зачепило і ти втратив свідомість. Ти нормально себе почуваєш?

  • Цілком здоровий. Зараз от підіймусь і підемо далі.

  • Але вже осторонь дороги. — засміялася Крістен.

  • Точно. — підтакнув я також сміючись.

Того дня все обійшлось і всі залишились цілими та неушкодженими. А урок я отримав на все подальше життя: треба бути обачнішим! І не робити, а потім думати, а навпаки —думати, а потім робити. Ми рушили далі.

Відродження фенікса

Відродження фенікса

Маленькі подаруночки

Маленькі подаруночки

Новіший допис

There is one comment

Надіслати коментар

<-- -->