Пробудження

Настала осінь. Проте цього року вона не квапилась поскидати листочки з похнюплених дерев, швидко прибрати тепле сонечко з неба, залити землю холодним дощем. Ні, вона підкрадалась тихо, майже непомітно. Як прокрадалась тихими кроками осінь, так у моєму серці підступно оселялася самотність. Мені страшенно не вистачало Коти, я дуже скучив за дідусем-письменником, за моїм двором і взагалі за таким знайомим мені кварталом. Я хотів повернутися, покинути усі ці пригоди і податися у свій рідний край. Попри гостинність і прихильність навколишнього світу, мені не вистачало рідних. Я засипав із думкою про Коту і прокидався з нею. Я віддав би усе, що маю, лиш би побачити свій будинок, зайти у дідусеву кімнату, положити щічки на лапки і дивитись як пише старенький. Проте повернутися я не міг. По-перше, я добре пам’ятав чому покинув дім. Образа на хазяїв звичайно зникла, бо я навчився прощати і бути добрішим до чужих помилок, але продовжувати життя з людьми, які мене не цінували, мені теж не хотілось. По-друге, я просто не знав дороги. Навіть теоретично я не мав змоги повернутися. Стільки разів я міняв напрямок, що згадати як і коли йшов було неможливо.

І раптом у моєму житті настав нехороший момент. Було враження, що я прокинувся і згадав поганий сон, який щойно мені приснився. Він ніби пройшов, зник, в ньому я зробив те, що зробив, і вже нічого змінити не міг, але осад залишився і тепер він давить мене. Як  чисту воду каламутить моє власне життя.

Від таких почуттів я став часто хворіти, був дуже роздратованим, а іноді приносив шкоду іншим котам. Зараз я страшенно корю себе за це, але тоді мені було так погано, що я не міг об’єктивно подивитися на речі. Натомість мене вкрила пелена, що подавала усе лише у похмурому вигляді.

Падав дощ, зникав у каналізаційних люках, розливався по вулицях і я розливався разом із ним. Принаймні відчуття було повної розчавленості. Але одного дня все змінилося. Я розкажу вам зараз про той день, але спершу хочу, щоб ви зрозуміли одне: після чогось поганого обов’язково приходить щось добре. Усе життя складається з чорного та білого, чорне замінює біле, а біле навпаки чорне. І як би погано не здавалося, після дощику буде веселка, а після невдач — справжнє щастя. Щоб ви й самі переконалися в цьому слухайте наступну історію.