Неочікувана зустріч

Я виглянув у чисте поле поросле травою, а потім скошене людьми. Ну й запах роздався довкола! Так не пахне навіть найсмачніший корм. Я влігся недалеко і став жадібно вдихати солодкий свіжий аромат. Біля мене плюхнулась Чорнушка.

 

  • Ммм, а що це так апетитно пахне? — задоволено протягла вона і стала внюхуватись.

  • Скошена трава. Ароматна чи не так?

  • Ага. А траву можна їсти? Якщо вона так  розкішно пахне, то я можу тільки представити її смак. — сказала Чорнушка і від приємних картинок у голові закрила оченята. Я засміявся.

  • Чорнушко, на смак вона, як брудна підошва. — Вона скривилася і незадоволено подивилась на мене.

  • Таке марево прогнав.

  • Ну вибач. Я б не хотів, щоб ти пробувала траву на смак. Вона огидна. — чесно зізнався я.

  • Вірю-вірю. — неохоче протягнула Чорнушка.

Ми трохи помовчали. Далі винюхували аромати несмачної на смак трави. А потім я Чорнушка несподівано вигукнула:

 

  • Тату дивись, який сюжет! — вона тикнула носиком кудись у небо і додала — Лелеки з іншою птахою летять! Я такого птаха і не бачила ніколи. А що це за птах? — не замовкала Чорнушка, а я одразу згадав про Жовтоку.

  • Ми повинні привернути їх увагу — швидко зметикував я, проігнорувавши попереднє запитання дочки.

  • Я знаю чудовий спосіб. — відрапортувала Чорнушка і почала голосно кричати:

  • Ой лелеки, лелеки!

Білі-білі сюжети,

Намалюйте дзьобами,

Покрутіть головами,

Летіть скоренько сюди,

Дамо чашку води!

Я роззявив рота. Звідки вона знала цю пісеньку і як вивчила її? Я не задавав цього питання вголос, проте Чорнушка відповіла:

 

  • Чула, як діти співають. А пам`ять у мене що треба, як у тебе. От подивись, летять до нас. Лелеки — розумні птахи, вони розуміють всі мови світу. Ну, стрічай своїх лелек, тату, а я подивлюсь що там Сніжок і Пушок роблять. А то рибки захотілось, спробую вмовити їх дістати мені її з річки. — хіхікнула Чорнушка і побігла. Авантюристка. Що тут скажеш?

Лелеки разом із Жовтокою якраз приземлялись.

 

  • Це ти нас гукав? — одразу ж запитав лелека, що перший приземлився. Він у них головний. Точно.

  • Та ні, це Чорнушка. Дочка моя, але попросив її я.

  • Чого ж ти хотів, коте? Не затримував би ти нас, бо ж ми поспішаємо. Сам знаєш, осінь наступає, нам у теплі краї летіти час. Не затримуй, викладай швидко, що там у тебе.

  • Розумієте… — я не міг дібрати слів і не знав як все пояснити. — мені потрібна Жовтока.

Лебеді переглянулись. Потім той найстарший, що перший привітався сказав:

 

  • Ми не віддамо Жовтоки. Чого тобі ще треба?

  • Мені треба лише поговорити з нею кілька хвилин на самоті. Будь ласка, це не займе багато часу. Я виконаю будь-яку вашу забаганку. — З цими словами я поквапився.

  • Добре. Ми дамо тобі поговорити з Жовтокою, а ти назбираєш для нас п`ятдесят черв’ячків. Згода?

  • А не забагато аж п`ятдесят? Це ж цілий день порсатися  у землі?!

  • А хто сказав, що ми просто так дамо з Жовтокою говорити. Або так, або ніяк. Обирай сам.

  • Добре, добре.. — зашвидко погодився я. Треба було ще подумати. П`ятдесят черв’яків!

Жовтока вийшла з-поміж білих лебедів, а вони обернулись і відлетіли на декілька метрів назад, спостерігаючи за нами здалеку. Вона здалась мені виснаженою, страшенно худою.

 

  • Жовтока, декілька років назад я познайомився з твоїм братом — Геттестом. Ти ще пам`ятаєш про нього? — почав я розмову.

  • Чи пам`ятаю я брата? Кожного дня я згадую про нього. Зранку, в обід і ввечері. Я засипаю з думками про нього, і прокидаюсь з ними. Чи пам`ятаю я його?

  • Він також страшенно переживає за тебе і розшукує тебе.

  • Я знаю. Я бачила його після нашої розлуки, але він не бачив мене. Розумієш, Лебеді наклали на мене закляття. Тільки я можу бачити брата, а він мене ні. Я могла обрати інший варіант: він мене бачить, а я його навпаки — ні, проте це б убило мене остаточно…

  • Але чому вони це зробили? Як зняти закляття? Має ж бути якийсь вихід! — наполягав я, справді прагнучи допомогти їм обом.

  • Але виходу немає…Я не бачу його.

  • А чому вони тебе зачаклували? — не приховував свого обурення я.

  • Я розкажу історію, про яку мені і згадувати важко. Слухай.
Маленькі подаруночки

Маленькі подаруночки

Забута історія

Забута історія

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->