Відродження фенікса

Доволі смішно, але відчував я себе справжнім феніксом. Насамперед хто такі фенікси? Це птиці, які за своє життя багато разів відроджуються. Вони спершу самі згорають, а потім самі й відроджуються. Враження у мене було таке, що моє попереднє життя закінчилось, а інше почалось з моменту, коли я побачив Крістен. Я розкажу все по черзі, як воно було.

Я сидів на даху закинутого будинку і дивився на небо. Воно було дуже чистим та спокійним. Сонечко гарно виблискувало у різні сторони, пташки співали свою ненав`язливу пісеньку, діти монотонно кричали, вітер грався з моїми вусами. Усе довкола було таким веселим і лише я — похнюпленим. Мені здавалося, що у цілому світі тільки я такий нещасний та самотній. Проте виявилося, що не так.

Закинутий будинок, на даху якого я сидів, був досить маленьким. Всього два поверхи — рідкість для великих міст. З висоти другого поверху я бачив ідеально добре. Кожен перехожий не уникав мого погляду: я бачив всіх і все. Помітив я і одну кішку, що гралася з дитиною дошкільного віку. Дитинча весело хіхікало, а кицька кружляла навколо нього. «По-моєму вони граються у «лови» — збагнув я і вирішив приєднатися. Обережно злізши з даху, попрямував прямо до них. Втрачати було нічого, я й так був самотнім. «Ну і проганяйте, — подумав, — скажу я в разі відмови». Проте вони  прийняли мене до гри і подальшу годину ми вдвох весело бігали навколо дитини, а воно, як і раніше, заходилося сміхом. Лункий смішок хлопчака дедалі більше різав вуха, але покинути компанію мене стримувала кішка. Чимось вона одразу зацікавила мене.

Потім за хлопчиком прийшла мама, а побачивши поруч із сином двох котів дала нам по клаптику ковбаси. Вона була смачною і я з’їв її з величезним задоволенням. Моя нова знайома також. Звали її Крістен. Мені одразу ж сподобалося ім`я цієї кішки. Воно починалося на літеру «К», як і Котине. Щось рідне було у цьому імені, що притягувало мене. Після нашого знайомства ми проводили дуже багато часу разом. Вона виявилась такою ж авантюристкою, як і я: подорожувала світом. У неї в запасі було чимало хороших історій, але здебільшого вони закінчувалися тим, що ми надривали животи зі сміху. Крістен була веселою і на пригоди її тягло такі ж. Кумедна і незвичайна — цими двома словами її можна повністю схарактеризувати Не така, як інші коти. У неї були сірі очі, а окрас — білий. Крістен виглядала як справжня домашня кішка, на противагу мені — чорному бродязі. Хоча ми гарно дивились разом. Наш особистий «інь-янь», де я, на противагу усім філософським вченням, — чорне, а вона — біле. Нам було добре разом. Зрештою, Крістен позбавила мене самотності. Вона внесла у моє життя певний колорит, розбавила буденність яскравими фарбами і я вже не зміг залишити її поза ним. Тепер я знав точно: Крістен моя супутниця життя. Вона також впустила мене у свою цікаву буденність і відтоді ми з нею не розлучалися. Нас поєднувала невидима нитка, у яку ми заплуталися граючись у «лови».

Я отримав цілковите і повне щастя. Тепер основним промінням сонця була Крістен. Ми разом шукали їжу, разом знаходили нічліг, грілися на сонці, вирішували куди податись далі. Вона була хорошою порадницею і найкращим другом. Тепер мене не знаходила самотність. Вона знала: моє серце повністю зайняте Крістен і їй там містечка не знайдеться.

Тож, якщо на вашій дорозі зустрінеться надійний друг, такий як Крістен, ніколи не розлучайтеся з ним! Хороші друзі — на вагу золота, пам’ятайте.

Наступна історія.