Вестові історії

Настало тепле літо, коли я зустрів свого батька. Я тоді лежав на дитячому майданчику лапками догори і грівся на сонці. Заплющивши очі, уявляв собі, що я — іриска, і от-от розтану. Це було дуже гарне відчуття. Так любила робити Кота, а я щоразу згадував про неї.

Лежав я так доки сонце не зайшло за обрій і я відчув прохолодний вітерець, що лоскотав животик. Я перевернувся на лапки та побачив якогось знайомого кота, який переходив дорогу. Він направлявся до помийного відра на іншій стороні вулиці. Я дивився на його ходу і не міг згадати кого він мені нагадує. «Він нагадує мене! Це ж Вест!» — подумки закричав я, а лапки вже несли мене до нього.

— Вест? — запитав я. Він якраз забирався у середину помийного відра, а почувши мій голос, ледь не впав з нього.

— О-онікс… — кволо вимовив він, неначе побачив примару, а не живісінького мене. — А-а ти як т-тут? Ти ж наче з.. Котою жив. Як вона?

Я розказав йому про маму, про її теперішнє життя, про свої пригоди, про які я вже вам розповідав, про те, що я сумував за ним і дуже радий, що зустрів його. Він уважно слухав, ніби мотав усе сказане на вус, щоб ненароком не забути. Я дивився на Веста і думав: «Які ж ми схожі!». У мене було таке враження, що я дивлюсь у дзеркальне відображення і говорю сам з собою. Тільки він був старший та трохи брудніший. «Очевидно, тато не чистолюбивий» — думав я. Добре, що мені зовсім не передалася ця риса характеру. Я любив бути чистеньким і вимитим.

Після моїх розповідей, прийшла черга Веста розказувати про своє життя. Я також уважно слухав, тільки іноді розглядав небо, яке вже було хаотично всипане зорями, неначе небесними світлячками.

— Я покинув наш дім і вирушив на Північ. — я усміхнувся, згадавши свою версію про Веста і його подорож на Захід. — Подорожував дуже довго, а іноді думав, що зовсім пропаду. Щоразу мене щось виручало. Я знаходив теплий притулок, коли вже не було шансів на те, щоб зігрітися; мені давали щось поживне, коли я думав, що пропаду від голоду; а одного разу я потрапив під машину. Мене знайшов хлопчик віком 14-ти років. Він обережно приніс мене до свого дому. Денис, так його звали, жив у величезному будинку на окраїні міста. Його сім`я складалася з чотирьох людей. У нього була менша сестричка, яку звали Вікторія. Вона була ще зовсім маленькою, навіть не розмовляла, а лише намагалась. Батьки дуже любили своїх дітей, а коли побачили мене у руках Дениса, одразу ж прийняли до себе. Вони були багатими людьми. Це я зрозумів пізніше. А також я побачив, що не все в їхній сім`ї було так добре, як здавалось спершу.

Вест продовжував розказувати, а я все це уявляв собі. Уявляв цього хлопчика і його сестричку, багатих батьків, що, мабуть, ніколи їм ні в чому не відмовляли. Я слухав і зовсім забув про голод, який відчував з самого ранку, але Вест нагадав про нього.

— А ти, мабуть, голодний, Оніксе? — запитав він і я відчув як забурчало в животі. Це і було відповіддю. Я похнюпився. Їсти захотілось страшенно.

— Я тут якраз шукав якусь поживу. — згадав він про бак з помиями. — Зараз я щось дістану для нас.

Я кивнув. Поки Вест вибирався на бак, я все ще думав про щойно намальовану в уяві сім`ю, потрохи забуваючи про голод. Я розмірковував над тим, що змусило Веста покинути їх. Що ж могло статись? Я з нетерпінням чекав продовження розповіді.

— Джек пот! — вигукнув Вест. Що означало велику знахідку. — Я знайшов рибину! Цікаво, звідки така величезна тут опинилась? Оніксе, нам страшенно поталанило.

Я і сам втішився. Забув на мить про розповідь і підійшов ближче до баку, щоб спіймати рибину, яку Вест збирався кинути донизу.

Ми їли мовчки. Кожен думав про своє. Вестер доїв швидше свою частину і перекинувся на спину від задоволення. Я зробив те ж саме, коли доїв свою. От так ми пролежали близько п’яти хвилин.

— Весте? — покликав я. Я вже був готовий слухати продовження.

У відповідь я не почув нічого. Тиша. Перекинувшись, я подивився на тата. Він заснув. «Втомився.» — подумав я і зрозумів: продовження сьогодні мені не почути. Я побачив щось синє, що виднілося біля баку. Якесь ганчір’я, але на вигляд тепле. Я притягнув його до Веста і вкрив його. Потім сам заліз під тепленьку тканину та солодко заснув. Снилась тієї ночі мені Кота і мій рідний будинок.