Несподівана зустріч

Після того, як я зустрів їжака, мені довелось познайомитись зі ще деким. Зараз я вам все розкажу.

Була темна ніч. Я тоді був дуже втомленим після дороги і зупинився на ніч у якомусь парку. Це була лісова територія, але з протоптаними стежками для людей. Мені там було дуже затишно і спокійно. Перед сном я вирішив прогулятися парком і оглянути всю територію. Я навіть захотів зупинитися у цьому лісочку на декілька днів. Все рівно нікуди не поспішав, а там було так красиво! Як мінімум, я хотів поглянути на парк при сонячному світлі. «Якщо в темноті так красиво, то під золотими проміннячками, мабуть, і очей не відведеш.» — думав я. От так я блукав парком, милуючись його красою, як доля знову кинула мене в обійми пригод.

Я почув шурхіт на одному із дерев. Щось стукотіло. Ніколи раніше я не чув такого монотонного стукоту. Підійшовши ближче, я вдивився у зелень дерева, намагаючись побачити щось чи когось. Помітив я маленьку пташку, дзьоб якої знаходився у стовбурі. Я здивувався. «Що робить цей дивак?» — саме пролетіло у моїй голові.

  • Ти хто? — врешті не витримав я, після хвилинного спостерігання.

Птах нарешті звернув на мене увагу. Він оглянувся довкола, а потім, коли зрозумів, що до нього заговорили знизу, подивився прямісінько на мене.

  • Я Геттест. — сказав він, а потім гордовито додав —  Чорний дятел.

  • А я кіт. — засміявшись додав – Я чорний кіт. А звуть мене Онікс.

  • Ти чого насміхаєшся? Я не чорний за кольором, а чорний за своїм видом. Є просто дятли, а є такі як я — чорні.

  • Ну вибач, просто я ніколи не чув про чорних дятлів. — я пожалів про сказане. Це було не ввічливо з моєї сторони. Вирішивши загладити свою провину я запитав:

  • А що ти там робиш?

  • Шукаю поживу. – діловито відповів чорний дятел.

Це здивувало мене.

  • Їжу у стовбурі?

  • Так. Це така «дятлова охота», як ми це називаємо.

  • А я ніколи не чув про таке. Розкажи мені про свою дятлову охоту. — зацікавлено попросив я.

  • Дзьобом  я пробиваю у корі дерева дірочку, в тому місці, де сидить який-небудь жучок. Розумієш, мій язик набагато довший за твій. Він з гострими шипиками, на який як на виделку я нанизую здобич.

  • Так цікаво! — вигукнув я. Вперше чую про подібне полювання!.

  • Нічого цікавого. Звична річ, як про мене. Та й не до тебе мені зараз, Оніксе. — я побачив, як Геттест похнюпився.

  • У тебе щось трапилось?

  • Трапилось. Але тобі що до того? Ти кіт, ми — дятли не товаришуємо з котами.

  • Але я допоможу тобі, чим зможу. — запевняв я. Дійсно, дятел так сподобався мені, що я хотів йому допомогти.

  • Справді? Ну тоді слухай, Оніксе. — сказав він. Я побачив, що йому дуже боляче почати розповідь, і він не може знайти необхідних слів, тому не наполягав і чекав коли він збереться з думками. А потім, коли Геттест був готовий, він почав свою історію, яку я вам зараз розкажу.
Розумний кравчик

Розумний кравчик

Маленька історія маленького Кораблика

Маленька історія маленького Кораблика

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->