Сім воронів

В одного чоловіка було семеро синів, але жодної дочки; а йому так хотілося мати дівчинку! І от нарешті народилася донечка. Як же зраділи батько з матір’ю! Треба було дівчинку скоріше викупати. І батько послав одного з синів до криниці по воду. Разом з ним побігли й інші шестеро братів.

Затіяли брати біля криниці метушню — адже кожен хотів зачерпнути воду першим — та й впустили глека просто у криницю. З’юрмилися вони всі довкола криниці і не знають, що далі робити: бояться повернутися додому без глека. У батька вже увірвався терпець на них чекати, а вони все не йдуть. Тоді батько роздратовано вигукнув:

— Знов загралися і про все забули, гультяї! Нехай би ви всі воронами стали!

Лише він вимовив ці слова, як почув у повітрі шелест крил і побачив над своєю головою чорних як вугілля воронів. Вони покружляли, піднялися вгору й полетіли. Як не побивалися батьки, та нічого вже не могли зробити, аби повернути дітей. Тішила їх лише дочка — вона з кожним днем ставала милішою і гарнішою. Батьки намагалися не згадувати при ній про синів, і дівчинка дуже довго не знала навіть, що у неї були брати. І раптом одного дня вона випадково почула, як люди говорили про неї:

— Гарна вона дівчинка, але винна у нещасті своїх братів.

Вона дуже засмутилася, заплакала, пішла до батьків і спитала:

— Чи правда, що в мене були братики? Що ж із ними трапилося?

Батьки вирішили, що дівчинка вже про все дізналася і нема потреби приховувати від неї таємницю. Вони розповіли їй про своє горе і пояснили, що вона ні в чому не винна… Проте дівчинка не заспокоїлась, а з того самого часу сумувала і вдень і вночі, картала себе й вирішила будь-що знайти братів і визволити їх.

Одного разу вона тихенько пішла з дому шукати по білому світі своїх братів. А з собою взяла лише перстенець на пам’ять про батьків, шматок хліба, щоб не вмерти з голоду, глечик води, щоб не мучитися від спраги, та стільчик, аби було на чому сидіти і відпочити в дорозі.

Ішла вона, йшла та прийшла на самісінький край світу. Там вона побачила сонце і Хотіла підійти до нього. Але воно було таке гаряче, так страшенно пекло! Злякалася дівчинка і побігла скоріше до місяця. Але місяць був занадто холодний і такий вже похмурий та сердитий! Тоді дівчинка пішла до зірок. Кожна яскрава зірочка сиділа на своєму маленькому стільчику, і всі вони зустріли її дуже ласкаво і привітно. А вранішня зірка піднялася зі стільчика і дала дівчинці маленьку кістяну паличку.

— Твої брати — у скляній горі,— сказала вона,— і лише цією кістяною паличкою ти відімкнеш гору.

Дівчинка загорнула паличку в хустину і пішла далі. І все йшла та йшла, поки не прийшла до скляної гори. Ворота в горі були зачинені. Дівчинка хотіла відімкнути їх кістяною паличкою, розгорнула хустину, а в ній нічого немає. Зник подарунок добрих зірочок! «Що тепер робити? Як врятувати братиків, якщо немає ключа від скляної гори?» — думає дівчинка.

Вона була дуже доброю сестрою, а тому взяла ножика, відрізала собі мізинчика і сунула його в замкову щілину. Ворота одразу ж розкрилися. Дівчинка увійшла до гори і побачила маленького карлика.

— Що ти шукаєш тут, моя дитино? — спитав він.
— Я шукаю своїх братиків — сімох воронів,— відповіла дівчинка.
— Їх зараз немає вдома,— сказав карлик,— але якщо хочеш їх побачити, увійди і зачекай, поки вони повернуться.

Потім карлик приніс сім тарілочок і сім скляночок з їжею та питвом для воронів.

І сестричка трохи покуштувала з кожної тарілочки по шматочку і відпила з кожної скляночки по ковточку. А в останню скляночку вона опустила перстенець, який взяла із собою з дому. Та ось почулися в повітрі свист і гамір.

— Це ворони додому повертаються,— сказав карлик.

Ворони прилетіли дуже голодні й одразу ж поквапилися до своїх тарілочок та скляночок. Раптом всі вони почали повторювати один за одним:

— Хто їв із моєї тарілочки? Хто пив із моєї скляночки? Тут, мабуть, була людина!

А коли сьомий ворон випив свою скляночку до дна, з неї раптом викотився перстенець. Пізнав ворон перстень своїх батьків.

— Ах, якби ж наша сестричка була тут, ми б знову стали людьми! — вигукнув він.

А дівчинка в цей час стояла під дверима і уважно слухала. Як тільки почула вона це бажання, так і увійшла. І одразу ж всі ворони перетворилися на людей. І скільки ж тут було обіймів і поцілунків! А потім усі радісно вирушили додому. На цьому й казочці кінець.

Веселі пробіжки

Веселі пробіжки

Про бідного і багатого брата

Про бідного і багатого брата

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->