Жив якось сміливий і до всякого діла придатний солдат. Він хоробро воював, а коли війна скінчилася, дав йому король за вірну службу три шеляги на дорогу та й відпустив під чотири вітри. — Е ні,— розсердився солдат,— я цього так не залишу! От знайти б тільки підходящих людей, то я б примусив короля усю казну свою мені віддати! — і пішов. От прийшов він до лісу і бачить — якийсь дужий чолов’яга висмикує з корінням дерева, та так легко, немов це не дерева, а всього- навсього колоски. — Чи не...
німецька
Жив собі на світі чоловік, було в нього три сини, і все його майно складалося з одного лише будинку, в якому він і жив, І хотілося кожному із синів після смерті батька володіти цим будинком, але батько любив усіх трьох однаково і не знав, як йому вчинити, аби нікого з них не скривдити, А продавати будинок він не хотів, тому що дім дістався йому у спадок ще від прадідів; а то можна було б його продати, а гроші між дітьми поділити. От надумав нарешті батько, що йому робити, і каже...
Далеко-далеко, в теплій країні, куди відлітають ластівки, коли у нас настає зима, жив король. У нього було одинадцять синів і одна дочка — Еліза. Одинадцять братів- принців ходили до школи із зірками на грудях та шаблями при боці. Вони писали диктанти діамантовими грифелями на золотих дошках і все, що читали, знали напам’ять. Сестричка Еліза сиділа на маленькому дзеркальному стільчику, і в неї була книжка, яка коштувала півкоролівства. Так, цим дітям жилося дуже добре, тільки недовго тривало їхнє щастя. Король одружився вдруге з однією злою королевою, а вона незлюбила бідних дітей....
Ішов солдат по дорозі: раз-два! раз-два! Ранець за спиною, шабля при боці. Ішов він додому з війни. Дорогою зустрілася йому стара відьма, потворна, огидна; нижня губа звисала у неї до самих грудей. — Здоров був, служивий! — буркнула вона.— Бач, яка в тебе славна шабля! А ранець диви який великий! От бравий солдат! Ну, зараз я тобі відвалю грошей, скільки твоїй душі завгодно. — Дякую тобі, стара відьмо! — сказав солдат. — Бачиш оте старе дерево? — запитала відьма, показуючи на дерево, що стояло неподалік.— Всередині воно порожнє. Вилізь нагору:...
Жив-був купець та такий багатий, що міг би вимостити срібними монетами цілу вулицю, ще й провулок на додачу. Проте він цього не робив, а ощадливо відкладав свої гроші і якщо вже тратив шилінг, то наживав цілий талер! От який це був купець! І раптом він помер. Усі накопичені ним гроші перепали його синові, а той зажив весело. Кожної ночі він їздив на маскаради, запускав у небо зміїв» склеєних із кредитних папірців, пускав на воді кола не камінцями, а справжніми золотими монетами. Неважко здогадатись, що грошенята швидко спливли у нього поміж...
Один швець так збіднів, що у нього не лишилося нічого, крім шматка шкіри, з якої можна було зшити хіба що пару чобіт. Так от, скроїв він увечері ці чоботи і хотів наступного ранку взятися до шитва. А через те, що совість у нього була чиста, він ліг і заснув спокійним сном. Вранці, коли швець вирішив розпочати роботу, він побачив, що обидва чоботи стоять на столі цілком готові. Швець дуже здивувався і не знав, що про це й думати. Він узяв чоботи в руки, аби краще роздивитися. Їх було так чудово...
Жила колись принцеса, і була вона дуже гордовита: як прийде до неї наречений, то вона починає загадувати йому загадки; а якщо він їх не розгадає, то поглузує з нього і прожене з очей. Одного разу повеліла вона оголосити: хто загадку її розгадає, за того вона і заміж піде. І от нарешті об’явилися троє кравців. Двоє старших вважали, що вони великі майстри, справу свою кравецьку знають, як ніхто інший. А третій кравчик був з виду непоказний і страшенний тюхтій, але він гадав, що саме йому випаде щастя одружитися з принцесою. Зібралися...
Жила собі на світі штопальна голка. Вона вважала себе надзвичайно тонкою і була про себе настільки високої думки, що удавала із себе справжню швацьку голку. — Обережніше! — сказала вона пальцям, коли вони виймали її із шухлядки.— Не впустіть мене! Якщо я впаду на підлогу, може статися, що мене ніколи вже не знайдуть — я надто тонка! — Хіба що! — відповіли пальці й міцно обхопили її за стан. — От бачите, я йду із цілим почтом! — сказала штопальна голка і потягла за собою довгу нитку, тільки без вузлика....
В одного чоловіка було семеро синів, але жодної дочки; а йому так хотілося мати дівчинку! І от нарешті народилася донечка. Як же зраділи батько з матір’ю! Треба було дівчинку скоріше викупати. І батько послав одного з синів до криниці по воду. Разом з ним побігли й інші шестеро братів. Затіяли брати біля криниці метушню — адже кожен хотів зачерпнути воду першим — та й впустили глека просто у криницю. З’юрмилися вони всі довкола криниці і не знають, що далі робити: бояться повернутися додому без глека. У батька вже увірвався терпець...
Якось двоє королевичів подалися у світ шукати пригод. Захопило їх там у свій вир життя, збилися вони на манівці, та вже й не вернулися додому. Тоді найменший королевич, якого всі звали Дурником, пішов шукати братів. Та коли він нарешті знайшов їх, ті почали сміятися з нього. — Де вже тобі, немудрому, домогтися чогось у світі, як навіть ми, багато розумніші за тебе, з чим прийшли в нього, з тим і лишилися! Пішли вони далі разом і натрапили на мурашник. Два старші брати хотіли розкидати його й подивитися, як перелякані мурашки...
