Таємні чоловічки

Один швець так збіднів, що у нього не лишилося нічого, крім шматка шкіри, з якої можна було зшити хіба що пару чобіт. Так от, скроїв він увечері ці чоботи і хотів наступного ранку взятися до шитва. А через те, що совість у нього була чиста, він ліг і заснув спокійним сном.

Вранці, коли швець вирішив розпочати роботу, він побачив, що обидва чоботи стоять на столі цілком готові. Швець дуже здивувався і не знав, що про це й думати. Він узяв чоботи в руки, аби краще роздивитися. Їх було так чудово зроблено, що
швець не знайшов жодного нерівного стібка. Це був справжній взірець неперевершеної шевської майстерності.

Невдовзі з’явився покупець. Чоботи йому дуже сподобалися, і він заплатив за товар більше, ніж завжди. Тепер швець міг купити шкіри на дві пари чобіт. Він скроїв їх увечері і хотів наступного ранку зі свіжими силами взятися до роботи.

Та йому не довелося працювати: коли він встав, чоботи вже були готові. Покупці знову не примусили себе довго чекати і дали шевцеві так багато грошей, що він закупив шкіри вже на чотири пари чобіт. Вранці він знайшов і ці чотири пари
готовими.

Так з тих пір і повелося: що він з вечора скроїть, то до ранку вже готове.

Швець знову став багатою людиною і зажив краще, ніж коли-небудь. Якось одного вечора, незадовго до Нового
року, коли швець знову накроїв чобіт, він сказав своїй дружині:

— Ану як ми цієї ночі не ляжемо спати і подивимося, хто нам так добре допомагає? Треба ж знати, кому ми зобов’язані своїм
багатством!

Жінка зраділа. Вони трохи пригасили світло, сховалися в кутку за одягом, що там висів, і почали чекати. Настала північ.

Раптом з’явилися два маленьких голих чоловічки. Вони сіли за шевцевий стіл, узяли скроєні раніше чоботи і заходилися так
швидко і вправно колоти, шити, прибивати своїми маленькими ручками, що вражений швець не міг від них відвести очей. І вони працювали невтомно доти, поки не пошили усі чоботи. Тоді маленькі чоловічки схопилися і втекли.

Наступного ранку, прокинувшись, дружина шевця сказала:

— Ці маленькі чоловічки зробили нас багатими, і ми повинні віддячити їм за це. У них немає ніякого одягу, і вони, мабуть,
мерзнуть. Знаєш що? Я хочу пошити їм сорочечки, каптанчики, штанці і зв’язати кожному з них по парі панчіх. Зроби і ти їм
по парі черевичків.
— З охотою,— відповів швець.

Ввечері, коли все було готове, вони поклали на стіл замість скроєних чобіт свої подарунки. А самі сховалися, аби побачити, що робитимуть чоловічки.

Опівночі чоловічки прискакали і хотіли взятися за роботу. Та замість заготовленої шкіри для чобіт вони побачили гарненькі
костюмчики: білі сорочечки з мереживом, каптанчики, оздоблені скляними блискучими ґудзиками і золотим шитвом, чудові штанці, пошиті із зеленої оксамитової тканини, та в’язані смугасті панчохи. А поруч стояли дві пари маленьких черевичків з м’якої червоної шкіри на високих підборах, із срібними пряжечками, та ще на додачу два зелених капелюшка, прикрашені яскравим пір’ячком та стрічками. Чоловічки спершу здивувалися, а потім дуже зраділи.

Вони одразу ж вдяглися, розправили на собі свої красиві каптанчики і заспівали:

Ми такі красунчики,
Подивись на мить,
Працювали славно,
Можна відпочить.

Потім вони почали скакати, танцювати, перестрибувати через стільці та ослінчики і, нарешті, пританцьовуючи, вискочили за
двері. З тих пір вони більше не з’являлися. Проте швець жив добре до самої своєї смерті.