Брехач і підбрехач

Було на світі двоє друзів, що тільки брехнею й жили. Пішов брехач до пана — й прямо на кухню. Підбрехач залишився під дверима. Куховарка пригостила брехача голубцями. Брехач спочатку їв так, що аж за вухами тріщало. Коли вже порядно наївся, став капусту розкидати. Куховарка дивується, чому він кидає капусту, а брехач каже:

— Хіба то капуста? От у нас капуста — одної головки на двадцять п’ять бочок хватає. Почула це куховарка й побігла, щоб розповісти панові. Пан каже брехачеві:

— Коли те, що ти говорив,— правда, дам тобі двадцять п’ять золотих, коли ж неправда — двадцять п’ять палиць.

Брехач відповів:

— Коли не вірите, спитайте чоловіка з нашого села. Пан послав слугу за чоловіком. Побачив слуга підбрехача й питає:

— Чи є у вас така капуста, щоб однієї головки хватило на двадцять п’ять бочок?

— Про таку капусту не знаю. Може, й є, я не бачив. Але те, що у нас один качан кукурудзи ледве дванадцять пар волів з місця зрушають,— це чиста правда.

«Що тут міркувати?» — подумав слуга й запросив підбрехача до пана. Коли пан почув про кукурудзу, відразу дав брехачеві двадцять п’ять золотих.

Ідуть брехач з підбрехачем далі. Зайшов брехач до другого пана, побачив у дворі голубів і почав їх бити. Побачив слуга й кричить:

— Чому б’єш голубів?

— Так це ж не голуби! В нас такі мухи! — каже брехач.

Розповів про це панові слуга. Пан покликав брехача й каже:

— Коли це правда, дам тобі тридцять п’ять золотих. Коли брехня — тридцять п’ять палиць. Послав пан слугу дізнатися про все. Слуга зустрічає підбрехача й питає:

— Чи бачив ти де такого голуба, що коли сяде на хату, то всю закриє?

— Я такого голуба сам не бачив. Але бачив справді таке голубине яйце, що двадцять чоловік ледве піднімуть.

Прийшов з цією вісткою слуга до пана. Вислухав пан все й дав брехачеві тридцять п’ять золотих.

Ідуть брехач з підбрехачем далі. Вийшли на широке поле й бачать — на тому полі чоловік гречку косить. Підійшов брехач до тієї гречки й давай її толочити, бити палицею. Розізлився чоловік і каже:

— Що ви шкоду мені робите? То гречка, навіщо її толочити?.

— Хіба то гречка? От у нас гречка — з одного снопа намолочуємо дванадцять міхів! — каже брехач косареві.

Побіг косар до пана і розповідає, що чув. Наказав пан покликати брехача до себе. Каже йому:

— Коли то правда, що ти казав, дістанеш багато золота. Коли неправда — дістанеш безліч палиць.

Тут пан послав слугу, щоб той переконався, чи правду говорив брехач. Пішов слуга, зустрів підбрехача й питає:

— Ти, чоловіче, чув, щоб з одного снопа гречки намолочували дванадцять міхів зерна?

— По правді кажучи, я такої гречки не бачив. Але бачив такі стебла гречки, що по них діти лазять, як по деревах.

Розповів слуга почуте панові. Пан закликав до себе брехача й виплатив йому золотом.

Ідуть брехач з підбрехачем далі. Приходить брехач до попа. Питає в нього піп:

— Що у вас чувати нового?

— Та такого особливого в нас нічого нема. Правда, будують в нашому селі церкву та таку, що півень з хреста може дзьобом зірки знімати з неба. Здивувався піп і каже брехачеві:

— Коли де правда, дам тобі п’ятдесят золотих. Коли ж неправда — дістанеш сто палиць.

Залишив піп брехача в хаті, а сам послав слугу розвідати про все. Зустрічає слуга підбрехача й питає, чи то правда, що в такому-то селі збудували церкву, з якої півень може зірки знімати.

— Я не знаю, чи це правда, бо не бачив півня на церкві. Але те правда, що коли бляхар покривав церкву й у нього випав молоток з рук, то доки той молоток долетів до землі, ручка його згнила.

Розповів слуга про все попові. Вислухав піп уважно й закликав до себе підбрехача, бо хотів все послухати власними вухами. Хотів чи не хотів піп, а мусив виплатити брехачеві п’ятдесят золотих.