Яка любов найліпша

Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе:

—   Котра з вас як мене любить?

Старша каже:

—   Я вас люблю так, як вино.

Каже середуща:

—   Я вас люблю, як хліб.

Каже наймолодша:

— Я вас люблю так, як сіль.

Розсердився цар на молодшу доньку, прогнав її з дому.

Бідолашна дівчина пішла, плачучи, лісами, полями, пустелями. Ходить по світу, не має, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку.

—   Чого ти, дівчино, так гірко плачеш?

—   Як мені, бабусю, не плакати, коли було нас три у батька, а мене він прогнав.

—   Та чому тебе прогнав?

Розповіла дівчина, як старий цар покликав їх до себе, як питав їх і як вона сказала.

—   Не плач, не журися! Йди до мого брата! Будеш у нього добре жити.

—   А як я його знайду?

—   А так. Підеш до лісу, побачиш велике озеро, коло озера — хата, а в хаті мій брат.

Пішла дівчина до лісу. Справді, знайшла велике озеро, коло озера красну хату. На дворі побачила чоловіка.

—   Чи ви мене не взяли б до себе служити?

—   А чому ні? Служницю мені треба…

Так дівчина залишилася в лісі.

Одного разу дівчина на проточну прала білизну. І якось непомітно загубила з пальця дорогий перстень. Та до озера ходив купатися царський син, побачив він перстень — вода його принесла,— підняв і думає собі:

«А чий він може бути? Хто його мав на руці?»

Зайшов царський син до хати в лісі. Дивиться, а тут сидить засмучена, красна дівчина.

—   Чого ти, дівчино, така сумна? — питає.

—   Та як мені не сумувати, коли я загубила перстень?

Царський син вийняв перстень і показав дівчині.

— Ой, перстень мій! — скрикнула радісно дівчина.

Парубок дівчині надів перстень на палець, посміхнувся до неї привітно і промовив:

Ходи зі мною! Ти моя суджена.

Дівчина хоче йти, бо парубок теж красивий, а госпо¬дар каже:

— Чекай, я тобі за добру службу мушу віддячити

Поклали слуги на віз багато добра і запрягли до воза коней.

Повінчалися молоді й покликали на гостину велику громаду людей. Прийшов на гостину і Поганий цар.

Відданиця наказала куховаркам наготувати всіляких варенн і печенин, та щоб нічого не було посолене. Посолену страву подали Поганому цареві.

—   Що таке? Чому тут нема солі? — розседився Поганий цар, кинув ложкою і пішов з-за столу.

Відданиця підійшла до батька й каже:

—   Світлий царю! Ви не любите несолену страву? А чи пам’ятаєте, як ви свою молодшу доньку прогнали з дому за те, що вона вам сказала: «Я вас люблю так, як сіль.

Цар впізнав свою доньку тільки тапер. Він розцілував її і почав просити, щоб вернулася додому,

Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці — кінець.

Надіслати коментар

<-- -->