Як лисиця висповідала зайця, качку та півня

Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно зби­раються подорожці в далеку дорогу, та й пішла, зігнув­шись, мов стара бабуся.

От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає:

—   Куди це ти, лисичко, йдеш?

—   На богомілля,— одказує лисичка.

—   Возьми й мене до себе,— каже зайчик.

—   Ходімо,— відказала лисичка,— все ж таки вдвох охотніше буде.

От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Ко­ли зустрічає їх качечка сірошня та й питає:

—   Куди це ти, лисичко-сестричко, йдеш з зайчиком?

—   На богомілля,— одказує лисичка.

—   Візьміть і мене до себе,— каже качечка.

—   Ходім! — відповіла лисичка.

От ідуть вони втрьох. Ідуть та й ідуть; коли їх півник зустрічає, пишно вбраний, та й питає:

—   Куди це ви зібралися мандрувати?

А лисичка й відказує:

—   На богомілля.

А півник і каже:

—   Візьміть і мене з собою.

—   Ходім! — відказує лисичка.От ідуть вони вже вчотирьох. Ідуть та й ідуть. А вже й вечір надходить. Бачать: напереду їх лежить колода товста. От лисичка й каже:

—   Сідайте, відпочинем трохи, бо до монастиря ще да­леко, а вже й притомилися трохи.

Сіли, відпочили та й знову пішли.

Ідуть та й ідуть. А вже й ніч надходить.

Мандрівники дійшли до ліру, потім увійшли в ліс, як уже стало зовсім темно. От лисичка й каже:

—   Мабуть, під оцим кущиком будемо ночувати.

Так і зробили. Звернули з шляху та й полягли спати в затишку. Всі поснули, мов повбивані; тільки лисиці щось не спиться. Вона сіла коло їх та довго про щось собі мрія­ла. Потім вирила нору під кущем, залізла в неї та й собі заснула. В цей час настала тиша, тільки чувся сонний хрюкіт.

Повстали вони, ще й сонце не зійшло. Коли стало сон­це сходити, вони погрілися та й хотіли знову вже йти далі по шляху. А лисичка й каже:

—   До монастиря ще далеко, а я декілька раз була в ньому, то вже так, як черниця, все знаю; як і сповідати, як і співати — про все знаю. Так треба, мабуть, отут в цій нірці помолитися, посповідатися та й не йти до монастиря в такий далекий шлях.

Так і зробили. Лисичка вибрала гарненького каменя, щоб до його сповідати, внесла в нору й почала молитися. Потім, помолившись, і каже:

—   Ну, підходьте, буду вас сповідати.

Спершу підійшов зайчик і поклав лапки на камінь. Вона йому потім й каже:

—   Ну, які ти при собі гріхи знаєш? Що ти робив до цього часу?

А зайчик і каже:

—   Що ж я робив! Пасся в лісі, кору їв на молодень­ких рослинках, з комахами грався. Та оце і все.

От лисичка взяла того каменя, перехрестила його, під­няла вгору та гуп зайчика по голові. От уже й посповіда­ла. Одтягла зайчика неживого далі в темну нору та й ка­же останнім:

—   Ну, підходьте і ви, бо зайчик пішов по норі далі мо­литися, і підходьте тільки по одному, а один біля нори побудьте, а я тоді гукну.

От підійшла качечка, поклала лапки на камінь, а ли­сичка й питає:

—   Ну, які гріхи при собі знаєш?

А качечка й каже:

—   Ніяких поки що.

—   А що робила ти до цього часу?

—   Що ж я робила! Рибку ловила, жучків різних, хробачків тощо.

—   Ну, то покайся перед Богом.

Потім узяла лисичка камінь, перехрестила качечку та лусь каменем, та й віднесла до зайчика і поклала вже не­живу качечку. Вернулась до каменя та й гукає півника.

Півник увійшов, поклав голову на камінь, а лисичка й каже:

—   Ну, які ти гріхи маєш?

А півник і каже:

—   Я гріхів не маю, бо я тільки у землі зернятка зби­раю та деяких хробачків караю.

—   Ну, то покайся перед Богом,— каже лисичка та взя­ла камінь, перехрестила та лусь і вбила півника. Потім принесла до купи, поскладала їх та й каже:

—   Оце вам усім трьом богомілля!

Лисичка придбала м’яса та живе-проживає та й турбо­ти не має.